ТАРАС ШЕВЧЕНКО: У ПРОСТОРІ ЧАСУ
Спадщина Тараса Шевченка увійшла до скарбниць найцінніших надбань світової культури. У збереженні пам’яті про Великого Кобзаря, дослідженні й популяризації його творчості велику роль відіграють музеї. У колекції Сумського художнього музею «Шевченкіані», представленої творами яскравих митців різних часів, належить почесне місце.
Дану виставку присвячено 210-й річниці від дня народження українського світоча, геніального українського поета та художника-реаліста Тараса Григоровича Шевченка (1814-1861). В експозиції презентовано понад 20 творів з фондів музею, серед яких – роботи самого Шевченка, а також відомих українських митців минулих століть.
Палким шанувальником таланту Шевченка був засновник і перший директор художньо-історичного музею Никанор Харитонович Онацький (1875-1937). Завдяки його зусиллям у закладі з’явилися твори Кобзаря, відкрилася постійнодіюча виставка. Роботи Онацького «Хата біля Тарасової гори» (1911) та «Заповіт» (1919) стали результатом поїздок до Канева на місце поховання Генія – Чернечу гору.
Тарас Григорович був прекрасним живописцем, автором широко відомих жанрових композицій і глибоко психологічних портретів. Особливо високу майстерність виявлено ним у граверному мистецтві. Саме за графічні твори художник отримав у 1860 р. звання академіка гравюри. У 1844 р. Шевченко видав серію із шести офортів під назвою «Живописна Україна». Два з них, «Судня рада» та «Свати», знаходяться в нашому зібранні. Ці роботи мають яскраво виражений національний жанровий характер, відображають своєрідний побут і народні звичаї. В офорті «У шинку» (1859), виконаному за полотном Івана Соколова «Приятелі», художник застосовує акватинту. Твір виконано легкими динамічними лініями. Відбиток цього офорта з дарчим написом автор подарував дружині поміщика Дмитра Хрущова – Наталії Олександрівні під час перебування в його маєтку на хуторі Лихвин (нині с. Лихвине Лебединського району Сумської обл.).
Значне місце на виставці належить графіці художників-послідовників митця. Серед них – Лев Жемчужников (1828-1912), який створив альбом офортів «Живописна Україна» (1861-1862), задуманий як продовження однойменної серії Шевченка. «Полтавська хата» (1852-1861), «Лірник. Дмитро Погорілий» (1854-1856), «Жебрак з поводирем» (1861), «Церква в Полтавській губернії» (1852-1860), «Чабан» (1861), «Жебраки. Сліпий бандурист з містечка Седнєва з хлопчиком-поводирем», «Тиміш Сапенко, чумак з Хоролу» (1861) відповідають ідейним задумам серії щодо осмислення образу України в національному, історичному, духовному та культурному вимірі.
Захопившись технікою гравірування, Лев Жемчужников знайомить із нею художників Олександра Бейдемана, Василя Верещагіна, інших. За їхніми малюнками виконано ряд офортів до вказаного альбому. На виставці представлено гравюру «Старці-жебраки» (1862) молодого на той час Верещагіна, виконану за малюнком Бейдемана. Доповнюють виставку ткані кролевецькі рушники, якими захоплювався Тарас Григорович.
Продовжувачем Шевченкових реалістичних традицій був художник Костянтин Трутовський, котрий плідно працював у книжковій графіці. Він виконав низку ілюстрацій до повістей М. Гоголя «Сорочинський ярмарок» (1874-1876), «Загублена грамота» (1874).
Особистість Кобзаря, його нелегка доля, невмируща поезія стали джерелом натхнення для багатьох художників. Яків Андрєєв, захоплений творчістю Пророка, виконав офорт «Портрет Тараса Шевченка» (1904), інтерпретуючи іконографію популярного портретиста Івана Крамського.
Окремий виставковий розділ становлять живописні твори відомих українських художників. Це неначе спогади про Кобзаря, що розповідають про його непростий життєвий шлях.
Полотно «Село Моринці. Хата Т.Г. Шевченка» (1900) Петра Левченка зображує садибу, де народився митець. Місячне сяйво, що висвітлює подвір’я, надихає на схвильовані роздуми про людську долю. Робота відзначається глибокою душевністю та ліризмом.
Окремі епізоди біографії Тараса Григоровича відтворено на картинах художників Всеволода Цимпакова «Козачок Шевченко в передпокої палацу Енгельгарда» (1961) та Івана Їжакевича «Шевченко в майстерні Ширяєва» (1960). Влітку 1845 р. Т. Шевченко побував у Ромнах на Іллінському ярмарку. Цю подію у реалістичному стилі з елементами імпресіонізму відобразив Георгій Магмедов у жанровому полотні «Іллінський ярмарок в Ромнах на поч. ХІХ ст..» (1983).
Оригінальністю композиційного вирішення, тонким почуттям колориту, поетичністю вирізняється натюрморт «Пізня осінь» (1982) харківської художниці Марії Винокурової.
Кольоровим акордом виставки є живописні пейзажі «Канівський мотив» (1954) та «Вечір на Тарасовій горі» (1960) Карпа Трохименка, який створив цикл робіт на шевченківську тему. Твори Великого Кобзаря, його ім’я і навіть місце поховання стали символами національної свободи, набули сакрального значення.
Мистецьку Шевченкіану продовжують твори видатних українських скульпторів. У роботі «Думи, мої думи» (1965) Михайло Лисенко відтворює образ славетного поета, сповненого глибоких роздумів, складних переживань, його незламність і бунтарський дух. За мотивами поезій Шевченка Яків Ражба в скульптурній композиції «Катерина» (1956) досягнув психологічної та пластичної переконливості образу, дбайливого моделювання форм.
Кобзар залишив нам свої неоціненні духовні надбання – твори і світлу добру пам’ять про себе. Мистецтво Шевченка належить не тільки Україні, а й усьому людству.