ХУДОЖНИК У ПРОВІНЦІЇ
ТВОРЧІСТЬ КОСТЯНТИНА ВЛАСОВСЬКОГО
«Я малюю промінчиком сонця»
Костянтин Власовський
Виставку з фондів Сумського обласного художнього музею ім. Никанора Онацького присвячено життю і творчості нашого земляка Костянтина Івановича Власовського (1863 – 1922) – людини «малої судьби», але високого покликання.
Загальне зацікавлення постатями талановитих маловідомих митців спалахнуло в 1970-і роки. У результаті пошукової роботи наукових співробітників до фондів музею за період 1981 – 1986 надійшли картини, етюди, альбоми, архіви тоді ще нікому невідомого художника з міста Охтирки, що довгий час дбайливо зберігалися його доньками Марією та Єлизаветою. Згодом почалося вивчення творчостімитця, узагальнення життєвого досвіду, підсумком чого стала ретроспективна виставка «Художник у провінції», влаштована 1986 року. Пізніше вона подорожувала містами області (Охтирка, Лебедин, Конотоп, Ромни).
На початку 1990-х чотири картини художника відібрано німецькими колегами для виставки в музеї міста-побратима Целлє, презентуючи Україну разом із роботами Петра Левченка, Сергія Васильківського, ін.
Костянтин Іванович народився в м. Суми, небагатій сім’ї «дворянина другого стану», який володів землею та лісом уЖигайлівційБоромлі Охтирського повіту.
1882 – випускник військової гімназії в Полтаві. Далі здобуває освіту у Петербурзькому військовому училищі, одночасно є вільним слухачем Академії мистецтв у професорів Володимира Орловського, Михайла Клодта. Саме цей період творчості представлено в експозиції полотном «Квартира петербурзького студента», де автор зарекомендував себе прекрасним колористом, продемонстрував досить вільне володіння перспективою в архітектурному просторі.
1884 – призначення до Тираспольського гарнізону, єдиною перевагою якого стало відвідування рисувальної школи Одеського Товариства заохочування красних мистецтв, одним із викладачем котрої бувКиріакКостанді. Саме його вплив особливо відчутноу виборі тем і використанні художньо-зображувальних засобів у творах Костянтина Власовського періоду кінця 1880 – 1890 років. Етапним вважається незавершене полотно «За відсутністю їх благородія», де митець знову звертається до свого улюбленого жанру –інтер’єру, але вже не в чистому вигляді, а вводить у композицію досить деталізовану жанрову сценку.
1887 – відставкау чині підпоручика тапереїзд на Сумщину. Першою значною картиною після повернення в рідну місцевість є«Літній день в Малоросії», сповнена лірико-споглядальних настроїв, демонструє по-справжньому новаторський підхід до композиції, де світ людей і предметів органічно поєднується з навколишньою природою.
Не зважаючи на перебування в провінції, Костянтин Іванович завжди залишався у річищі основних мистецький тенденцій свого часу, його творчість кінця 1880-х – 1890-хне могла не зазнати впливу українських «співців природи» – Сергія Васильківського, Петра Левченка,Миколи Пимоненка, Архипа Куїнджі. Прояви ліричних настроїв і колористичних пошуків цих художників відчувається у серіях пейзажних етюдів: «Селянські хати», «Яри», «Соняхи».
По-особливому звучить музика сонячних барв у палітрі картин «Поле жита», «Жигайлівка.Дігтярів яр», об’єднуючим моментом яких є монохромна вохристо-жовта кольорова гама.Завдяки цьомув глибинах неба ніби відбивається колір стиглого колосся, що створює єдиний простір, ледь помітно розділений далеким, оповитим жовтим маревом обрієм.
Продовженням провінційної теми є численні етюди серії «Селянські типи», де художник акцентує увагу не тільки на психологічних особливостях зображених, а й висвітлює етнографічний аспект – досить актуальний у період загального інтересу до національного самовизначення українців кінця ХІХ ст.
По-новому осмисленим «жанром у пейзажі» є полотно «Погожий день» – одне з кращих у творчості Костянтина Власовського. Пейзаж поетичний за композицією та емоційним станом.
Прихильність до жанрових сцен виявив митець і в інтер’єрах «У вітальні»та «Після екзамену», зробивши спробу поєднати живописні експерименти, що створюють ілюзію взаємодії внутрішнього і зовнішнього середовищ.
Дворянин за походженням, військовий за освітою, але художник за покликанням, Костянтин Іванович тонко сприймав навколишній світ, любив музику, поезію. «Я малюю промінчиком сонця», – не раз повторював художник донькам. І цей промінчик світить й досі. Пейзажі Власовського – то незабутні куточки рідного краю, без прикрас,без надмірної пишноти, без фальшу, тільки правда і любов.
