Микола Васильович Жулінський – художник-постмодерніст, філософ, експериментатор, прозаїк, людина з оригінальним поглядом на світ. Заслужений діяч мистецтв України (2012), нагороджений медаллю «Лауреат премії ім. Т. Яблонської» (2019) та відзнакою Всеукраїнського літературного конкурсу українських видань «DNIPRO-BOOK-FEST» у номінації «Прозові твори» за книгу «Під зоряним дахом ночі» (2018).

Народився 7 квітня 1958 р. у с. Черна Старокостянтинівського району Хмельницької області. Освіту здобув в Одеському художньо-педагогічному училищі ім. М. Грекова та Харківському художньо-промисловому інституті. Фахівець у галузі монументального і станкового живопису. Член НСХУ з 1989.  Упродовж багатьох років поєднує мистецьку творчість з педагогічною діяльністю. На сьогодні займає посаду викладача кафедри образотворчого мистецтва та дизайну інституту ім. А.С. Макаренка з навчальної дисципліни «Рисунок, живопис, композиція». Учасник персональних, всеукраїнських, міжнародних виставок, різноманітних художніх проєктів, конференцій, симпозіумів. Його творчість охоплює живопис, графіку, декоративну пластику, художню літературу. Професійна діяльність об’єднує кілька мистецьких циклів, а серія «Посвячення, або подорож до себе разом із Шрі Ауробіндо» (1993-2003) – це спроба проникнути в розуміння суті людської природи та світу.

У залах Сумського обласного художнього музею ім. Н. Онацького відкрито персональну виставку, присвячену 70-річчю від дня народження митця, що репрезентує понад 30 творів живопису. Це розповідь  про наше сьогодення, одвічну боротьбу між двома полюсами – добра і зла. Мистецький проєкт став своєрідним результатом його роздумів і спостережень щодо вартості кожного дня життя, позначених вірою в перемогу світла.

Основою образної системи М. Жулінського є досвід роботи в монументальному мистецтві, для якого характерні декоративізм, філософська узагальненість пластичних форм. Його творчість – синтез академічного  й  нетрадиційного методу зображення, звідки й виникла власна система формобудови.

Для втілення значущих тем сьогодення художник застосовує аналітичний підхід, гостру спостережливість, фантазію. Тому й не оминув період випробувань, що випали на долю українського народу з початком війни. Драматизм трагічних подій, котрі сталися в державі, не лише пронизує твори митця, але й знаходить відповідне ідейне, композиційне вирішення, що досягається схематизмом зображення, стилізацією, напругою лінійно-ритмічних і колористичних складових, породжуючи бентежну, ірраціональну думку («Чорний лютий 2022», «Забава з канатом», «Евакуація», «Твоя мати», ін). Через індивідуальне сприйняття дійсності, завдяки чорно-білим контрастам, вибудові форми лінією, художник передає надзусилля людини з деформованим від жаху обличчям, що видирається з-під завалів («Висока скеля»). Душевні емоції, власні переживання, роздуми над суспільними дисонансами  відтворено в композиції «Великі і малі».

Крізь багатогранну призму жахіття сьогодення, митець намагається прогнозувати продовження життя на землі («Діти сонця», «Шоколадка»). Належна почерку митця вишукана свобода, заокругленість ліній, динамічна напруженість фігуративних елементів, що відтворюють життєву ситуацію, осмислену реальність, притаманна полотну «Гарна звістка».

У центрі уваги – людина з її повсякденними клопотами та почуттями. Серію портретних образів представників різного віку, професій позначено незвичним підходом до моделей. Камерні, часто сповідально-сюжетні («У затінку») доповнюють одна одну й по-різному розповідають про побутову ситуацію («Життя як життя»), випадкову історію («Парк у Тростянці»). Серед найбільш цікавих портретів – чоловічі («Юра», «Синій светр», «Захисник»). Відчуття напруги та неоднозначного сприйняття образів портретованих посилює червоний колорит («Щасливі»). Земна жінка набуває міфологічної глибини («Ангел»). Мінімальними пластичними засобами художник увиразнює та звеличує її, сакралізує образ та просто, без зайвої зовнішньої ефектності, робить центром Всесвіту («Вечірній портрет», «Бігуді»).

Микола Жулінський також і пленерист із великим досвідом виконання пейзажних творів, де реальні зображення стають узагальненими моделями оточення, позначених філософським настроєм («Ранок», «Бабусин садок»). Його картини не можна назвати чисто абстрактними, бо виростають із вражень від природи, перетворюючись на відбитки, як матеріально-пластичний світ («Ранній сніг», «Вечоріє»). Головним формотворчим елементом є колір, а також ритмічна організація полотна («На березі моря. Коктебель»). Досягнення гармонії відбувається завдяки чергуванню пульсуючих ліній, примхливих плям, що  перетворюються на абрис або контур («Сонячний ранок», «Старий сад»). Граничну стилізацію, умовність кольорових сполучень, приведених до гармонічної єдності, використовує митець для створення філософських та естетичних висновків.

У світі сучасного мистецтва з безліччю стратегій і концепцій Микола Жулінський залишається самим собою, вірний своїм принципам й ідеалам, займаючись образотворчістю. У картинах художника народжується пишномовність кольорів як відображення гармонії Всесвіту, а поетична душа нагороджується віртуозним пензлем у його руці, якою керує Господь!