DSC_4580

DSC_4631

DSC_4620

DSC_4614

DSC_4568

DSC_4562_2

DSC_4557

DSC_4531


«ЗЛОЧИН, ЯКОГО НЕ БУЛО…»

(до 80-річчя пам’яті Никанора Онацького)

У Сумському обласному художньому музеї  ім. Никанора Онацького  відбувся захід, приурочений пам’яті фундатора закладу і першого його директора Никанора Харитоновича Онацького, розстріляного за сфабрикованою справою 23 листопада 1937 р. в Полтаві.

Основна мета години пам’яті – на підставі документів з архіву СБУ по Полтавській області простежити хронологію трагічних подій, що відбувалися в житті Н. Х.Онацького під час трьох його ув’язнень  – 1934, 1935-36 та 1937 років.

У заході взяв участь відомий письменник, історик, етнограф, дослідник народного мистецтва з м. Лебедин Борис Іванович Ткаченко, який свого часу спілкувався з дружиною й дітьми Н. Х. Онацького. Б. І. Ткаченко разом з іншим сумським журналістом і краєзнавцем Г.Т. Петровим, першими досліджували й оприлюднювали матеріали, пов’язані з життям і діяльністю Никанора Онацького.

До музею в цей день приїхали представники Липово-Долинського земляцтва – малої батьківщини Никанора Онацького.

Одним із напрямків спілкування було розкриття теми цьогорічного Міжнародного дня музеїв: «Музей і суперечлива історія: розповідаючи про замовчуване», оголошеної Міжнародною Радою музеїв (ІКОМ), яка закликала музейників світу «…показати, як музеї працюють з травматичною пам’яттю…».

Саме «суперечливі» та «травматичні» обставини періоду організації першого сумського музею стали підґрунтям, як для «замовчування» упродовж минулого століття правдивої інформації про заклад і його фундатора, так і однією з мотивацій у подальшому для фізичного знищення Н. Онацького (1875-1937).

Б.І.Ткаченко звернув увагу присутніх на той факт, що у 1917-1921 рр. в Україні виникли умови, за яких вперше на державному рівні розпочалися процеси українізації всіх сфер життя. Культурне відродження тогочасної країни відбулося завдяки подвижницькій діяльності національно-орієнтованої інтелігенції, яка на початковому етапі революції стала ініціатором, керівником, виконавцем і навіть спонсором культурно-мистецьких починань. Першими серед них стали знані мистецтвознавці, археологи, музейні діячі Микола Біляшівський, Данило і Вадим Щербаківські, Стефан Таранушенко, Микола Макаренко, Федір Ернст, Дмитро Яворницький, Федір Шміт; майже всі вони зазнали утисків і репресій. Никанор Онацький також належить до того покоління вчених, на долю яких  випало закладати основи музейної справи в Україні.