artmuseum.sumy.ua

«…Його образ я зберіг на все своє життя…»

Постать П.І. Чайковського у творчості Г. П. Світлицького

Серед творів видатних українських художників І половини ХХ століття в Сумському художньому музеї ім. Никанора Онацького зберігаються п’ять етюдних акварелей та вісім живописних картин Григорія Петровича Світлицького (1872–1948), одна з яких є жанровий портрет «П.І. Чайковський в Україні» (1947). Петро Ілліч неодноразово відвідував Україну, серед яких були й Вінниччина (Браїлів), Черкащина  (Кам’янка) та Сумщина (Низи, Тростянець). Знайомство композитора з Слобожанщиною відбулось в 1864 у маєтку Голіциних в Тростянці. Пізніше, у 1870-х роках, він відвідав Низи на запрошення Кондратьєвих – господарів садиби. Сумщина надихала  його на творчість, тут він написав увертюру до свого першого симфонічного твору - драми О. Островського «Гроза», працював над оперою «Коваль Вакула» («Черевички»), «Опричник», Другою та Третьою симфоніями, створив кілька фортеп’яних романсів та п’єс.

З Україною пов’язане його родове коріння. Дід композитора Федір Чайка (або Чайко) родом був з давнього українського козацького роду. На думку заслуженого діяча мистецтв України Г. Шибанова, він добре був обізнаний з українським фольклором, писав «геніальні музичні твори під генетичним впливом своїх козацьких коренів, у яких відбита краса та велич української душі, героїчна та драматична історія великого народу» [5, 3-4].

Полотно Світлицького з зображенням композитора на тлі осіннього пейзажу (170,5х120), написане на замовлення сумського художнього музею як другий варіанткартини і придбано у художника в березні 1948 року, [1, 328], перший – зберігаєтьсяу Національному художньому музеї в м. Києві.

Григорій Петрович Світлицький – перший народний художник УРСР (1946), за освітою живописець, музикант та композитор. Народився в бідній родині музиканта валторніста Київського оперного театру, де було ще одинадцять дітей. З ранніх літ хлопчика полонив чудовий світ мистецтва. У чотири роки майбутній художник починає вчитися гри на скрипці, а пізніше й сам пише музику. Його перші музичні твори були надруковані, а окремі романси і композиції для скрипки з оркестром виконувалися на концертах. Між тим батько вирішив віддати сина у рисувальну школу М. Мурашка, після закінчення якої майбутній художник навчався у петербурзькій Академії мистецтв у І. Рєпіна та М. Кузнєцова. Наприкінці 1895 р. рада Академії удостоїла Світлицького звання класного художника ІІІ ступеня, а у 1900 – присвоєно звання художника-живописця. Майже вісімнадцять років він працював у мозаїчних майстернях при Академії мистецтв під керівництвом П. Чистякова. Великий вплив на художника мала творчість А. Куїнджі. Він також брав участь в розписах Ісакіївського собору за що отримав почесний дворянський титул від імператора Миколи ІІ. Світлицький був членом товариства ім. А. Куїнджі та об’єднання художників ім. К. Костанді (з 1916). До 1918 р. експонував свої роботи на виставках Товариства пересувних художніх виставок.

З 1919 року живописець живе і працює в Києві, вступає до Асоціації художників Червоної України (із 1929), викладає у Київському художньому інституті, а з 1947 – професор.  Наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. ім’я Г.П. Світлицького займає провідне місце серед діячів культури, представляє покоління майстрів образотворчого мистецтва, талант яких розвився під впливом культури України та Росії, автор багатьох жанрових творів, ліричних пейзажів, натюрмортів та портретів, розписував храми. Крім великої художньої спадщини, яка зберігається у музеях України та Росії, в наукових архівних фондах рукописів та фонозаписів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України залишились спогади митця.

Обдарований живописець і музикант Світлицький, творчість якого безумовно, навіяна музичними враженнями, мав внутрішній зв’язок з музикою, що супроводжувала художника впродовж усього його життя. Так, у «Записках из автобиографии»[3, 118-134] він пише про себе: «З шести років почав навчатись музиці, до якої, як й до  живопису, мав однаковий потяг» [3,120], а далі: «Поряд з зайняттями живопису йшла і музика. У п’ятнадцять років я був вже готовим оркестровим музикантом. Приймаючи участь у симфонічних концертах, я міг заробляти собі на хліб. Наскільки мати бажала, щоб я був музикантом настільки батько був проти. Не против музики, яку він шанував, а против ремесла музиканта, який не творить, а виконує створене іншими» [3, 124]. І саме найкращі його роботи часто мають і відповідні назви, пов’язані з музикою – «Мелодія», «Ноктюрн», «Місячна соната», «Музиканти», які виконані з майстерністю тонально-світлових контрастів з визначенням особливого ставлення художника до музики.  В історію українського образотворчого мистецтва Г. Світлицький увійшов також і як автор ліричного пейзажу, наповненого особливою мелодичністю. Від природи Григорій Петрович художник-пейзажист, тому його творчість починається саме з цього жанру: «Мене охоплювала часто журба, але журба якась особлива, пройнята співучою, красивою мелодією. В осінньому шелесті листя я чув особливу мелодію» [3, 128]. Так зародилася одна з ранніх картин художника – «Листя шелестить», придбана з міжнародної виставки 1904 року в Сан-Лу музеєм міста Сан-Франціско (США).

Серед пір року він надавав перевагу осені. Саме осінні присмерки та місячні ночі стають основним лейтмотив протягом усього його життя. Художник успадкував традиції реалістичного живопису. На початку своєї діяльності, працюючи, головним чином, в околицях Петербурга він проводить багато часу у штудіях на природі,  спостерігаючи за природніми станами, переданими у соковитих літніх етюдах.

У радянський період, творчість митця позначена довготривалою роботою над полотном «П.І. Чайковський в Україні», до якого Світлицький підійшов із великим досвідом живописця. Над образом Чайковського митець почав працювати у 1935 р., а після війни, він продовжив роботу, зробивши два варіанти. В одному з акварельних етюдів з такою ж композицією як і в живописному полотні, що зберігається в Сумському художньому музеї, у назві твору зазначена місцевість («П.І. Чайковський в Кам’янці»), де був написаний цей жанровий портрет, саме Кам’янку, що на Черкащині композитор відвідував впродовж майже тридцяти років, де мешкала його рідна сестра Олександра, яка була дружиною Л.В. Давидова, сина декабриста. Саме тут вперше прозвучала музика до опери «Євгеній Онєгін» та багато інших творів.

На картині зображено глибоку осінь з вкритою листям землею. На деревах, майстерно  написані, різної форми та кольору, рідкі листя, що, ледве утримуючись на гілках, тремтять на вітру. Композитор – у пальто та капелюсі, знайомий всім образ. Сидячи на лавці, підперши голову рукою, Петро Ілліч замислився, вслухаючись в українську природу із зрозумілими лише йому чарівними звуками мелодії, які створює цей осінній день. Варіантність однієї теми високо професійно вирішені й у двох форматах з різними за тональностями – горизонтальному, у теплій гамі осінніх кольорів, та вертикальному, що підкреслює урочистість, і більш холодному, з переважанням блакитно-вохристих тонів та передачею повітряної перспективи з високим небом. Якщо у першому варіанті підкреслено широта і краса епічної панорами природи дальньої перспективи з лейтмотивом молодих берізок, розташованих купками ліворуч від постаті, в якій відчувається камерність, то у другому полотні, останнє поступається високому духу і величі композитора. Вертикальна композиція передає красиву, розлогу крону з рідким листям на гілках, що ніби нотами розчиняються і зливаються у повітрі над композитором, утворюючи сакральну затишність. В цьому мотиві відчувається музична гармонія навколо постаті Чайковського. В першому відбито денний, спокійний стан, у другому – вранішній.  Описуючи твір він говорить: «У своїй картині, де Чайковський в оточенні осіннього пейзажу сидить на лаві, вслухаючись у шелест листя, створюючи, можливо, ту же осінню пісню, я хотів передати  образ великої і геніальної людини, творця дивної краси чаруючих мелодій» [3,123].

У спогадах, наповнених дитячими враженнями від постаті композитора, художник також пригадував як під час репетиції «Євгенія Онєгіна» Петро Ілліч поцілував його батька за майстерно виконане соло в листі Тетяни, поряд з яким стояв він,  Григорій, і плакав від радощів за увагу композитора до свого батька.  «На цій репетиції був і я. Вперше зустрів Чайковського на вході біля дверей глядацького залу. З благоговінням та почуттям хвилювання підійшов до нього… він подивився на мене й всміхнувся. Його образ я зберіг на все життя…можливо це буде кращий твір зі всіх написаних протягом всього мого життя» [3,123].

До написання своїх моделей митець завжди ретельно вибирав оточуючий пейзажний простір. У творчому методі Г. П. Світлицького однією з яскравих позитивних і характерних сторін є те, що в нього немає головних і другорядних мотивів живопису, для нього було все значне, змістовне, глибоке, наповнене кольоровою тональністю та художньою виразністю. Полюбляючи природу, він одночасно любить людину як господаря, віддаючи їй почесне місце, підкреслюючи композиційно та кольором: «Це середовище, в якому існує зображена людина, своєрідний емоційний камертон настрою героя» [4,70]. До того, як була створена картина, образ П.І. Чайковського  писали художники-передвижники, серед яких і його вчителі – Ілля Рєпін та Микола Кузнєцов, останнього він згадував з особливою теплотою [2,  142].

А про музику у своїх спогадах художник пише: «Кожний окремий тон в картині відповідає окремому звуку оркестрового інструменту. В поєднанні гармонійних фарб, як і в гармонії звуків, складається мелодія або симфонія, що пише твір. Так, наприклад, в першій симфонії «Зимові мрії» Чайковський зображає зимовий пейзаж безмежного поля, по якому йдуть коні, що везуть на санях подорожнього, який заглибився у свої мрії» [3, 130, 131]. До речі, саме подібний мотив відтворений й у великій панорамній картині, що зберігається у сумському музеї з багатоманітною кольоровою гамою відтінків снігу, «Повернення демобілізованого», написаної на початку 1948 р. (ніби про себе), того року, коли влітку не стало й самого митця. А ще у спогадах про Чайковського йдеться: «Полюбляю я музику Баха, Мендельсона, Бетховена, Гріга, але Чайковський сприймається мною особливо, він, як ніхто, своїми почуттями, висловленими звуками, хвилюють і пробуджують почуття особливої неосяжної краси, якою насичена природа. Впливи музики, і особливо музики Чайковського, відбито у всіх моїх творах», «…назву картині мені легше зіграти, ніж передати словами. Звуки і фарби, фарби і звуки, все це так пов’язано одне з іншим, що сперечатися про це не варто. Це я кажу особисто про свої роботи, у більшості мої етюди та картини основній масі людей не зрозумілі. В них нема оповідання, чи белетристики, вони побудовані виключно на особистих хвилюваннях, тому відчути їх може тільки споріднена мені натура» [3, 130, 131]. Так був  увічнений образ російського композитора П.І. Чайковського під час перебування в Україні, який увійшов до золотої скарбниці вітчизняного образотворчого мистецтва, а спогади, як епістолярне надбання Г.П. Світлицького, залишили світлі думки та яскраві сторінки з життя художника.

1. Архів Сумського обласного художнього музею. Акт надходження №18 від 31 березня 1948. Сп.1, оп.2, с. 328

2. Мурашко М. Спогади старого вчителя. Київ.– Мистецтво. 1964. С. 142

3. Новійчук, В. Автобіографічні спогади Григорія Світлицького / Новійчук Валентина //  Студії мистецтвознавчі. – 2009. – № 1(25). – С.118– 134. – (Архів).

4. Рубан В.В. Український портретний живопис другої половини ХІХ-початку ХХ століття. Київ, Наукова думка, 1986, с. 70

5. Шибанов Г. Украинские корни П.И. Чайковского // День, №57, (1996), 2 квітня,    с.3-4.

Мистецтвознавець Надія Юрченко