artmuseum.sumy.ua

Ст. науковий співробітник Святець Г.О.

Подружжя Скоропадських: парні портрети ХVIII – поч. ХІХ ст.

У зібранні Сумського обласного художнього музею ім. Никанора Онацького особливе місце займають портрети парсунного типу відомих політичних діячів ХVІІ – ХVІІІ ст.: Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Данила Апостола та інших.

Уваги дослідників заслуговують парні роботи – портрети, на яких зображені гетьман Лівобережної Україні Іван Скоропадський (1708 – 1722) та його друга дружина Анастасія Марківна (1667 – 1729). 

Метою статті є на прикладі робіт із Сумського музею показати, що дані картини не можуть бути тими, що походять із Гамаліївського монастиря.

На сьогоднішній день відомо про три варіанти парних портретів родини Скоропадських: в Гамаліївському монастирі, Сумському художньому музеї та Національному музеї історії України (в останньому портрет гетьмана^[1]). 

Знатний український мистецтвознавець П. Білецький, досліджуючи по  фотографіях, зроблених знавцем української архітектури С. Таранушенком, портретний живопис ХVІІ – ХVІІІ ст. писав: «Епітафійні (посмертні оригінали) зображень Івана  та  Анастасії, знаходились у Гамаліївському монастирі  поблизу м. Шостка. Безнадійно пошкоджені «варварськими поновленнями»^[2], вони довгий час перебували в Державних науково-дослідних майстернях Міністерства культури в м. Києві». На жаль, пошкоджені роботи не збереглися^[3].

Вивчаючи історію Гамаліївського монастиря, сучасний шосткинський краєзнавець В. Чухно зазначив, що з 1710 р., родині І. Скоропадського належала Харлампієвська пустинь. У 1713 р. дружина гетьмана Анастасія вирішила збудувати на її місці жіночий монастир. І. Скоропадський  оголосив себе ктитором Харлампієвої обителі і, з часом, перетворив її  на сімейну усипальницю^[4]. 

В. Чухно стверджував: «На стіні головної споруди Гамаліївського монастиря – собору Різдва Пресвятої Богородиці, біля правого криласу, висів портрет гетьмана Скоропадського на повний зріст і у повному військовому панцерному озброєнні, написаний відомим художником  ХVIII ст. Я. Глинським, а недалеко від нього – портрет гетьманші Скоропадської, роботи того ж майстра. Картини зберігалися у соборі до середини ХІХ ст., після чого їх перенесли в настоятельські келії, а після революції передали у Сумський художній музей ім. Н. Онацького»^[5].

Ця інформація не відповідає дійсності. Науковці припускають, що зразком для картин із Сумського музею могли послугувати роботи із Гамаліївського монастиря,  але це зовсім інші твори.

На всих трьох портретах поколінний образ гетьмана поданий за зразком лицарських зображень західноєвропейського типу.  Його постать виконана площинно. І. Скоропадський сповнений гідності, cтриманий і зосереджений. Він одягнутий в чорний кунтуш й металеві лати,  поверх яких накинутий червоний плащ. На його грудях – нагородний знак^[6], позаду, на темному тлі – герб^[7]. Міцно стискаючи в правиці булаву, гетьман  ніби застиг у своїй величі.

У портретах І. Скоропадського є одна цікава деталь – обладунки, на яких, біля серця воєначальника, «прочитується» ледь вловиме обличчя жінки з тонкими рисами. Науковці вважають, що це образ  Анастасії. За однією з версій, художники писали його  на  замовлення.

На роботі з Сумського музею, постать І. Скоропадського вписана в овал,  такий же,  як  на  парній  роботі   дружини. Портрети ж із Гамаліївського монастиря відрізнялися додатковими рослинними орнаментами (по овалу і навколо нього) та віршованими епітафійними написами внизу творів^[8] (у Сумському музеї написи відсутні). У  Національному музеї історії України на зображенні гетьман показаний молодшим, ніж на інших картинах. Художнє вирішення твору не схоже на попередні роботи. Фігура І. Скоропадського не замкнута в геометричні рамки, епітафія відсутня. Можна зробити припущення, що невідомі митці створили  декілька варіантів за раніше відомими зразками.

Портрети Анастасії були написані тими ж авторами, які працювали над образами її чоловіка. При всіх ознаках парсуни в роботах наявна досить точна характеристика моделі. Зображення жінки сповнені мужності. Живописна манера творів поєднується з площинним рішенням і водночас відчутним виявленням об’ємів, що, зокрема,  досягається    майстерним  узгодженням  лінії  з формою.

Сучасники свідчать про те, що молодша на 25 років Анастасія мала особливий вплив на І. Скоропадського. За переказами, дружина часто втручалась у перебіг державних справ, за що була прозвана «Настею-гетьманихою».

Роботи з Сумського художнього музею  реставрувалися декілька разів (1966, 1983 та 2009 р.). Відповідно до виписок із протоколів по реставрації картин  № 3 – н, 03.01.1966 р., головним реставратором Державної науково-дослідної реставраційної майстерні (м. Київ) О. Шамраєвим, портрети Скоропадських були дубльовані на нові полотна й одягнуті на інші підрамники, їхні пошкоджені фарбові шари – укріплені рибним клеєм,  очищені від поверхових забруднень, кракелюр – закріплений  воском. Роботи потребували розчищення декількох слоїв пізніх записів. Реставратори підґрунтували і ретушували місця втрат. 

Згідно з актом від 20.05.1983 р. художником-реставратором  масляного живопису Державної науково-дослідної реставраційної майстерні В. Цитовичем була зроблена місцева регенерація лакової плівки (у нижній частині) і прибрано пожухання в портреті І. Скоропадського. Відповідно до виписки з реставраційного паспортна №1567 із Харківської філії Національного науково-дослідного реставраційного центру України (Акт видачі  № 21 від 10.11.2009 р.) художник-реставратор А. Погрібний видалив тилові забруднення з лицьового боку портрета А. Скоропадської. Він доповнив втрати ґрунту і живопису, тонував роботу  в тон і колір відповідно  до авторського письма.

Парні роботи Івана та Анастасії Скоропадських – унікальні твори у зібранні Сумського художнього музею. Образи подружжя допомагають прослідкувати особливості розвитку портретного живопису України  XVIII – поч. ХІХ ст.

Схожі   і   в   той   же   час   абсолютно  різні   за    манерою   виконання портрети, заохочують  до  більш детального  вивчення історії образотворчого мистецтва нашого  краю,    дослідженні   маловідомих   списків  з    образами      досить  відомих   особистостей   Слобідської   України.

[1] Недяк В. Україна – козацька держава. Ілюстрована історія українського козацтва у 5175 світлинах”/Володимир Недяк. – К.: Емма, 2004. – С. 440

[2] У XVIII ст. Гамаліївський (Харалампіївський) монастир зазнавав неодноразових спустошень і руйнувань в результаті пожеж і адміністративних дій російської влади...

[3] Білецький П. Український портретний живопис ХVІІ – ХVІІІ ст. Проблеми становлення і розвитку/Платон Білецький. –  К.: Мистецтво,  –  1968 р. – С. 216-217.

[4] Скоропадський П. Спогади. Кінець 1919 – грудень 1918. – Київ; – Філадельфія, 1995. – С. 400.

[5] Чухно В. Історія Гамаліївського Харлампієвського монастиря  /  Володимир Чухно [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.siver-litopis.cn.ua/arh/2011/2011n03/2011n03r04.pdf  –  Заголовок з екрану. (Сіверський літопис. – С. 46-47).

[6] В результаті атрибуційної роботи було встановлено, що  медальйон є нагородним знаком із зображенням Петра I. І. Скоропадському він був подарований особисто царем за участь у Полтавській битві 1709 р. (на звороті знаку був напис «За Хоробрість»).

[7] «Малоросійський гербовник» подає такий опис герба Скоропадських:  «Родова емблема Скоропадських: три стріли, перевернуті зіркою ».  Герб роду фіксується з поч. XVIII cт.

[8] На втраченому портреті  І. Скоропадського був епітафійний напис, який, читався так:

«… праведно и благоверно он жил,

Монарху своему верно и храбро служил,

Храм сей в лесть Бога  и обитель отца  сооружил,

… дух свой предложил,

На земле славу и память багату зажил».

Щодо роботи з зображенням Анастасії, то читаємо:

«К Богу благочестием она  пылала

Супругу верность и любовь соблюдала

Бедному отраду на деле подавала

Воздвигнуть храм сей  помогала

Вечно о себе памятовать приказала».