До питання профілю Сумського музею, створеного у 1920 р. Н.Онацьким
Історія створення Сумського художнього музею до цього часу знаходиться на стадії пошуку і дослідження документальних джерел, які допоможуть відтворити історичну правду і об’єктивну хронологію подій в житті його фундатора – Никанора Онацького (1875-1937), діяльність якого невід’ємно пов’язана з роками становлення і подальшого розвитку першого в Сумах музею.
У зв’язку з репресією Н Онацького, фізично знищеного у Полтаві за сфабрикованою справою, до 1990-х років не було жодних архівних джерел, які б дозволяли відтворити хронологію подій як у житті самого Н. Онацького, так і в історії створеного ним закладу.
З архівних документів, на які можна посилатися в процесі досліджень, на кінець 1980-х рр, збереглася тільки робота Н. Онацького «Сім років існування Сумського музею» (1927). Деякі документи періоду двадцятих років минулого століття були виявлені також у Сумському обласному архіві (в основному – це окремі публікації з тогочасних періодичних видань, які треба було перевіряти і підтверджувати перш, ніж вибудовувати логіку тих процесів, що відбувалися під час становлення музею). Важливим документом з Сумського обласного архіву є рукопис Н.Онацького – «Звіт про роботу музею за 1925-1926 рр.». В цілому за вищезазначеними матеріалами було неможливо з’ясувати за що знищили Н. Онацького, чому він у свої 58 років звільнився з вже визнаного в країні на той час музею, чому після його звільнення почали знищувати і сам музей…, таких питань без відповідей було безліч. Крім того, майже до 1990-х років продовжувало існувати табу на згадку імен як самого Н.Онацького, так і Оскара Гансена (1881 - після 1919 ?) – київського колекціонера, краща частина приватного мистецького музею якого у 1918 р. опинилася в Сумах і в подальшому перетворилася на Сумський художньо-історичний музей.
Інформація, що подається в цьому дослідженні, базується на документах трьох архівів, які поступово відкривалися для вивчення впродовж двох останніх десятиліть. Це архів служби безпеки України (СБУ) по Полтавській обл., матеріали якого висвітлили картину життєвої трагедії Никанора Онацького, але відповіді на головне питання, чому Онацький звільнився з сумського музею, а в Полтавському краєзнавчому погодився створити нову експозицію «періоду феодалізму» (після чого й почалися його арешти), в цьому архіві не було. Наступним був особистий архів Н.Онацького, який попри три його арешти з вилученням «вєщ-доків», був збережений родиною і у 1998 р. переданий до музею Наталією Никанорівною Онацькою. Унікальні документи з цього архіву дають деяке уявлення про історію створення музею, більшість з них датовано періодом організації – 1920-1930 рр., саме тих 11 років, коли Н.Онацький його очолював. Є в цьому архіві документи, що висвітлюють причину звільнення Онацького у грудні 1931 р. Наступнім джерелом інформації став Центральний архів вищих органів влади України (копії документів з 2012 р. є в музеї). У цьому архіві зберігаються матеріали щодо націоналізації в Києві (1919) приватного мистецького музею О. Гансена, частина якого і стала базовою для організації Сумського художньо-історичного музею у 1920 році.
Публікаціям про Н.Онацького, що виходили в світ протягом 1960-70-х років, завдячуємо сумським дослідникам Г.Т. Петрову і Б.І. Ткаченку, обоє вони на той час активно спілкувалися з дружиною і дітьми Онацького, бачили документи з родинного архіву. Основними серед публікацій 1960-х р. були теми про творчість Н. Онацького – першого на початку ХХ ст. професійного художника на теренах краю, талановитого педагога в сфері образотворчості, про його поетичну і громадську діяльність. Щодо життєвої трагедії Н.Онацького, причини його фізичного знищення по політичних мотивах при тому, що він був далеким від політики, зв’язку між музеєм, який він створив і його репресією, то таку інформацію перші дослідники життя і діяльності Н. Онацького на той час ще не могли оприлюднювати, навіть, якщо вони нею володіли.
Тільки у 2010 році Борис Іванович Ткаченко опублікував документальний нарис «Погром» про двох своїх земляків С.А. Таранушенка і Н.Х. Онацького. В слові «Від автора» Б. Ткаченко зазначає, що в процесі дослідження життя і творчості своїх земляків, вивчаючи архівні документи, він побачив: «… ще одну велику трагедію України – планомірне нищення владою її культурного надбання, нищення захисників того надбання та науковців, які досліджували глибини національної культури». Далі він наводить свій власний приклад спілкування у 1960-ті р. з С. Таранушенком на цю тему. Мова йшла про вибір ним – студентом історичного факультету Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка теми дипломної роботи. Студент собі обрав тему «Розвиток музейної справи на тлі плекання національної культури в Радянській Україні», з чим і прийшов за порадою до Стефана Андрійовича. С. Таранушенко, «…зачувши назву майбутнього дослідження, закам’янів. Через якусь хвилину він перевів здивований погляд на студента і запитав: «Мені не почулося? Так ось, юначе, тема справді гарна. Тільки в ній треба замінити слово «розвиток« на «нищення», а «плекання» на «викоренення». І вийде: «Нищення музейної справи на тлі викоренення національної культури в Радянській Україні». А тоді додав ще: «не було плекання, не було. Був погром. Звичайнісінький погром. Погром той викосив національну парость. Яка аж хлюпнула у життя після національного пробудження в 1917-1918 роках. А кого не докосив, тому навіки відбив охоту до народознавства». Від початку 1990-х років науковці Сумського художнього музею поступово отримали достатню документальну базу для створення об’єктивної історії свого закладу, але метою цієї розвідки є дослідження і оприлюднення матеріалів, які вмотивовано доводять, що музей, створений Н.Онацьким з 1920 по 1922 роки, був мистецького профілю. Питання під таким ракурсом виникло у 2001 році, після того, як вперше вийшли друком деякі матеріали з сімейного архіву Н. Онацького.
Головною доказовою базою по темі профілю першого сумського музею будуть наступні документи: протоколи і описи колекції О. Гансена зі «Справи про передачу націоналізованого музею О.Г. Гансена в м. Сумах і Києві Головному управлінню мистецтв та національної культури при Народному Комісаріаті освіти Української РСР (музейна секція ВУКОПИСу)», матеріали з родинного архіву Н. Онацького, які наразі є складовою частиною державного музейного фонду і зареєстровані по групі збереження «меморіальний фонд», аналітичне дослідження В. Дубровського «Музеї на Україні», брошура Н. Онацького «Сім років існування Сумського музею».
Деякі з вищезазначених архівних джерел в якості доказової бази мистецького профілю першого сумського музею вже були введені до наукового обігу автором цієї розвідки. Щодо документів з націоналізації приватного музею О. Гансена, то частину цих матеріалів раніше оприлюднено іншими дослідниками, на окремі документи, що стосуються саме сумської частини зібрання О. Гансена, в цій розвідці посилання будуть зроблені вперше. Київський приватний музей Оскара Гансена існував з 1914 року, а в березні 1918: «Під час наступу на Київ австро-німецьких військ… О. Гансен вивіз більшість своєї колекції до матері в Суми».
Перш ніж перейти до предмету цього дослідження, акцентуємо увагу на структурі підпорядкування сумського музейного закладу. М. Виговський в своєму дослідженні про номенклатуру вищих органів тогочасної освіти зауважує, що в цілому по країні на чолі розбудови музейної справи стояли органи народної освіти: «Система Наркомосу УСРР 20-х р.р. …охоплювала освіту, науку і культуру в українському суспільстві…». Далі він підкреслює: «Впливовою установою в системі Наркомосу була Головполітосвіта…, при якій існував «…сектор мистецтв Головполітосвіти...». Далі розглянемо питання про відповідні місцеві структури, створення яких передувало процесу організації сумського музею.
У брошурі «Сім років існування Сумського музею» Н Онацький залишив для нас декілька інформаційних меседжів, зміст яких, з точки зору об’єктивної історії, можна розшифрувати тільки тепер, коли ми маємо вище перелічені архівні джерела. Одне з таких послань стосується саме системи підпорядкування: «У березні місяці 1920 року Наросвіта організувала секцію образотворчих мистецтв, на чолі якої став художник Н.Х. Онацький. В плані роботи секції на першому місці була організація музею». Тепер звертаємо увагу на назву справи про націоналізацію колекції О. Гансена, точніше – на ту її частину, де йдеться про структуру, якій передаються експонати: «… Головному управлінню мистецтв та національної культури…». Тобто, в процесі націоналізації приватного музею О. Гансена, який проходив за місцем знаходження цього закладу – у Києві, сумнівів з приводу мистецького профілю колекції й кому її треба передавати не виникало. Справа в тому, що з березня 1919 р.: «…в Харкові запрацював Губернський комітет з охорони пам’яток мистецтва і старовини…», який складався з п’яти секцій, однією з них була музейна. Сумська округа була складовою частиною Харківської губернії, музей тут створювався під егідою Округової інспектури Наросвіти. За номенклатурною логікою в Сумах мали створити музейну секцію при місцевій Наросвіті, а створення секції з образотворчості є ще одним підтвердженням того, що виявлена в Сумах частина колекції Гансена, була мистецького спрямування.
Найвмотивованішим доказом мистецького профілю сумського музею наразі є «Опис» сумської частини колекції, що знаходимо у Справі по націоналізації приватного музею О. Гансена. Це більше п’яти тисяч експонатів, які в брошурі Н. Онацького подані як такі, що надійшли до музейних фондів у 1921 р., є вони в музеї і зараз. По ходу націоналізації ці експонати були зафіксовані в якості складової частина Київського Третього державного музею, про що на адресу сумських органів влади надходили попередження і можна припустити, що від 1 березня 1920 р. (створення секції образотворчих мистецтв і призначення Н.Онацького на посаду завідувача майбутнім музеєм) по жовтень 1921 р. існувала загроза повернення цієї частини зібрання О. Гансена до Києва. На перше попередження, сумська влада, в тому ж 1919 році, відреагувала Рішенням «про створення в Сумах художньо-історичного музею».
В особистому архіві родини Онацьких є декілька документів – мотивацій про те, що в Сумах на стадії організації музею було добре відомо, що майбутній музей буде мистецького профілю. Підтверджують це окремі цитати з архівних документів. З доручення Наросвіти від 15 травня 1920: «Заведующему Секцией изобразительных искусств Н.Онацкому. Отдел Народного образования поручает Вам присутствовать в качестве эксперта-художника в Комисси по разгрузке склада Сумского Союза Кооперативов /бывшего Сумовской/ с целью определения и отбора для организуемого в Сумах музея предметов, имеющих художественно-историческую ценность» [4, КН-10150, МФ-40]. Прим : О.А. Сумовська – мати О. Гансена. До цього листа Онацькому додали Посвідчення, датоване 11 серпня 1920 [4, КН-10151, МФ-14]. Наступний документ від 15 жовтня 1921 р.: « В.– Срочно. – Тов. Онацкому. Постановлением Президиума Сумского Исполнительного Комитета от 14 Октября 1921 г. Вы назначены экспертом в комиссию по разборке художественной коллекции Ганзена. Комиссия должна начать разборку непременно 17 октября и по возможности закончить с таким расчетом, чтобы ко дню Октябрьской революции все художественные вещи были переданы в Государственный Музей…» [4, КН-10175, МФ-65]. Судячи з наступного документа – листа з політосвіти, датованого 27 жовтня 1921 р., завдання Сумського виконкому було успішно виконано, колекція Гансена вже була в музейних фондах, а мова йшла про терміни відкриття музею для відвідування. «Сумполитпросвет предлагает Вам не позднее 28-го сего октября прислать примерные лозунги для помещения их на стены вестибюля открывающегося Худмузея, характеризующие: 1. Искусство ради искусства, 2. Значение искусства, 3. Искусство и человечество, 4. Значение художественного музея. Не предоставление уже ранее просимых примерных лозунгов замедлит открытие музея» [4, КН-10165, МФ-55]. Скрізь призму цього архівного джерела вперше проглядаються майбутні «політичні« проблеми, що через кілька років закінчаться особистою життєвою трагедією Никанора Онацького і вплинуть на подальшу історію музейного зібрання.
Вище було згадано про «впливовість» Головполітосвіти, до цього треба додати деякі деталі з дослідження М. Виговського. Офіційно ця структура запрацювала на початку 1921 року, за своєю функцією вона «мала відверту ідеологічну спрямованість… фактично охопила всі ділянки духовного життя…виконувала функції політичної цензури… Система займалася активною ідеологічною роботою, усуваючи в містах і селах просвіту та вільнодумство…з бібліотек вилучалася «шкідлива» література під знаком боротьби проти «буржуазної і дрібнобуржуазної ідеології»… Повноваження цієї установи…виявилися необмеженими в царині контролю за літературою і мистецтвом… Упродовж 1921–1923 рр. фактично завершилося організаційне оформлення системи Головполітосвіти». Хронологічно цей час – 1921-1923 – співпадає з періодом організації першого музею в Сумах. Драматизм сумської ситуації був в тому, що різні відділи Округової Наросвіти впливали на долю того чи іншого закладу. Для відділу, який доручив Онацькому створювати музей, він, в першу чергу, був висококласним фахівцем і талановитим педагогом в галузі образотворчого мистецтва, який з 1906 року спочатку у Лебедині, а потім двадцять років поспіль в Сумах вже знаходився в системі народної освіти. В сумських освітніх закладах він був єдиним на той час професійним педагогом в сфері образотворчості. З позиції Сумиполітпросвіту Н.Онацький був одним з тих, кого розглядали як такого, хто відповідає або – ні «ідеології компартії».
Таким чином, після відкриття музею для відвідування у жовтні 1922 р. і оприлюднення Н.Онацьким у місцевій пресі структури першої експозиції, виявилось, що єдиний на всю округу музей є класичним варіантом музею мистецького профілю. Всі дев’ять залів презентували суспільству твори живопису, графіки, скульптури і декоративно-ужиткового мистецтва вітчизняних і західноєвропейських майстрів XVII-поч. ХХ ст. Крім того, в двох окремих залах, які Онацький назвав «українським відділом» і визначив його як «найбільш повний і цікавий відділ минулого життя України» [4, НДФ, МФ, арк.20] експонувалися виключно твори українського мистецтва. З цього моменту і почалися претензії до Н.Онацького по «політичних» мотивах. Із Звіту совнаркому за 1924 рік бачимо, що вже в цей період йшла мова про «реформацію музеїв». По всій країні в таких містах як Суми існували краєзнавчі музеї і Онацького почали примушувати «брати курс на вивчення промисловості і сільського господарства Сумщини…, організацію виробничого відділу…» [4, КН-101170, МФ-60]. Таким чином до 1927 р. в музеї відкриваються два нових відділи – Виробничій (цукроварства) і Реврух та кімната Леніна. Одночасно у 1926 р. Онацький у місцевій пресі подає своє бачення теми краєзнавства і обережно натякає на те, що з мистецької колекції неможливо створити краєзнавчу експозицію. У 1927 році ситуація навколо музею складається таким чином, що Онацький доповідає на міській раді «про стан Сумського Округового музею», по цій доповіді приймається Резолюція, яка направляється «Інс. Наросвіти до виконання». Цю доповідь директора музею буде покладено в основу брошури «Сім років існування Сумського музею». Виходячи з тексту Резолюції, ці слухання відбулися на захист Н. Онацького з боку тих керівників Наросвіти, які доручали Онацькому організацію музею. В документі дається схвальна оцінка його роботи, йдеться про «клопотання перед Президією Міськради висловити… тов. Онацькому подяку за труди, положені при організації музею». Далі підкреслюється, «…що, взятий музеєм курс на вивчення промисловості й сільського господарства Сумщини – правильний й організацію виробничого відділу при музеї…» [4, КН-10170, МФ-60]. Все це вже не могло врятувати Н.Онацького, за ним починають стежити карні органи, у 1929 викликають на допит з приводу його короткочасного перебування в Українській партії соціалістів-революціонерів на початку її створення у 1917 році. У грудні 1931 року Н. Онацького примусили передати музейні фонди іншій особі і звільнитися з музею. Оригінал Акту про передачу експонатів і господарського інвентаря наразі зберігається серед інших документів особистого архіву родини Онацьких. Висновок «Акту передачі» не залишає жодних сумнівів що планувалось знищення мистецької основи музею: «…КОМІСЯ ЗНАХОДИТЬ ПОТРІБНИМ У ЗВ’ЯЗКУ З РЕОРГАНІЗАЦІЄЮ МУЗЕЮ – ЛИШОК МУЗЕЙНИХ РЕЧЕЙ ПЕРЕДАТИ ДО ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ЄДИНОГО ДЕРЖАВНОГО МУЗЕЙНОГО ФОНДУ, А СРІБНІ РЕЧІ, ЩО НЕ МАЮТЬ МУЗЕЙНОГО ЗНАЧЕННЯ, СЛІД РЕАЛІЗУВАТИ З МЕТОЮ ПІДСИЛЕННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ КОШТІВ, ПОТРІБНИХ ДЛЯ РЕОРГАНІЗАЦІЇ МУЗЕЮ З ХУДОЖНЬО-ІСТОРИЧНОГО НА КРАЄЗНАВЧИЙ».
Скільки творів живопису було вивезено у Харків, до місця розташування цього «єдиного» фонду, невідомо, але в 1936-1937-му роках з цього фонду, який вже називався «Українською картинною галереєю», до Сумського художньо-історичного музею надійшли 59 творів живопису і графіки відомих майстрів: Айвазовського, Башкірцевої, Васильківського, Хруцького, Шевченка, Богаєвського, Трутовського, ін. Серед них не було жодного з тих, що вилучили з сумського музею після розправи з Н.Онацьким.
Фонди Української картинної галереї надалі увійшли до складу Харківського художнього музею, більша частина якого загинула під час Другої світової війни, але деякі твори мистецтва з інвентарними номерами сумського музею до цього часу зберігаються у Харківському художньому музеї. Свідченням того, що мистецький профіль музею невідомим нам чином було захищено, є той факт, що у 1938 і 1939 рр. провідні музеї країни передавали Сумському художнь-історичному музею твори вітчизняного, західноєвропейського і східного мистецтва (Третьяковська галерея, Ермітаж, Музей образотворчих мистецтв ім. Пушкіна).
Ґрунтовною доказовою базою по темі профілю першого сумського музею є наукова розробка В.Дубровського «Музеї на Україні». Всі подробиці матеріалів з публікації Дубровського автором цієї розвідки були проаналізовані і оприлюднені у 2013 р. Наразі необхідно зробити деякі акценти про самого Дубровського і про його оцінку Сумського художньо-історичного музею. В. Дубровський на посаді заступника голови Всеукраїнського комітету охорони пам’ятників мистецтва і старовини мав доступ до інформації про розбудову музейних закладів країни, деякий час очолював музейний відділ. В своєму дослідженні він подає аналіз роботи музеїв України станом на 01.01.1929 року. Сумський музей тут згадується тричі, при тому, що він називає ім’я Гансена (в брошурі Онацького воно відсутнє), стає зрозумілим що Дубровський був добре обізнаним по тих проблемах, що виникали в Сумах під час організації музею. Певні акценти про музей і Н.Онацького, зроблені Дубровським, ще раз свідчать, що питання мистецького профілю сумського музею таки дійсно стало згубним в першу чергу для самого Н.Онацького. В розділі про профілі музеїв України Дубровський констатує, що «Округові та районові музеї здебільшого мають краєзнавчий характер… Проте деякі з музеїв, що є на місцевому бюджеті мають вузьку спеціалізацію по одному будь-якому фаху. З таких треба пригадати: ...Сумський художньо-історичний – має майже виключно речі російського й українського мистецтва…». У наступному розділі, про наукову роботу музеїв: «…серед наукових робітників музеїв України є багацько видатних вчених, досліди яких посувають вперед нашу науку…Серед них треба згадати: 1) дослідників українського мистецтва проф. Ф. Л. Ернста (Всеукраїнський Історичний музей ім. Т. Шевченка у Києві), проф. С.А. Таранушенка (Харківський музей Українського Мистецтва)… 4) знавців всесвітнього мистецтва… Н.Х. Онацького (Сумський окрмузей) …». Більшість з тих, кого автор називає, вже на початку 1930-х зазнали репресій або утисків, в тому числі і сам Дубровський. Втретє, в розділі про експозиції музеїв, Дубровський дозволяє собі надання об’ємної інформації про фонди сумського музею, з переліком прізвищ вітчизняних і західноєвропейських художників. Тут же подає своєрідну довідку про Оскара-Германа Гансена, про раритетність його зібрання і джерела походження колекції Сумського художньо-історичного музею.
Матеріали, наведені в цій розвідці, свідчать про те, що музей, створений Н.Онацьким в Сумах, однозначно був мистецького профілю, саме тому він разом з його фундатором підпав під «погром…, який викосив національну парость…» [«Погром», Б.Ткаченко]. Музею пощастило більше, ніж Н.Онацькому – його розгромити не встигли, а після 1938 р. перевели у підпорядкування Комітету у справах мистецтв. Відбитки печаток на фондових документах закладу свідчать про те, що підпорядкування Комітету у справах мистецтв існувало до 1965 року.
Мистецтвознавець Галина Ареф’єва
Статтю опубліковано у зб. матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції (з нагоди 35-ліття заснування Музею мистецтв Прикарпаття). Івано-Франківськ, СІМИК, 2015.