На подвір'ї студії

М. Бончевський з випускниками студії

5_Семінар художників. 1955


Валентина Ткаченко (м. Суми)

Старша наукова співробітниця

Сумського обласного художнього музею

ім. Никанора Онацького

членкиня Національної спілки

художників України, ІСОМ

ЕТЮД

ПРО МИКОЛУ БОНЧЕВСЬКОГО

(до 120-річчя від дня народження художника)

Важливою основою для вивчення творчого надбання кожного художника є архівні матеріали. Вони дають можливості для нового прочитання, переосмислення сторінок життя і творчості митця, допомагають відновити ланцюжок подій. Значно доповнюють палітру життєвого і творчого шляху художника фотопортрети різних років, фотографії в оточенні друзів, учнів, студійців. Особливо важлива частина архівного фонду – епістолярна спадщина.    

В даній статті використовуються матеріали Сумського обласного державного архіву (плани, звіти, листування ін.) пов’язані з роботою методиста, а також керівника Студії образотворчого мистецтва Миколи Дем’яновича Бончевського (1901-1967) при обласному Будинку народної творчості (далі ОБНТ) [1]. Вони дозволяють більш детально прослідкувати ті принципи, які склалися на початку педагогічної діяльності М. Д. Бончевського, відчути особливу сердечність та довірливість у його стосунках із студійцями. На жаль, зовсім не збереглася його мистецька спадщина, не так багато матеріалів про його особисте життя.

Микола Дем’янович Бончевський належав мистецтву і обраний ним шлях – це спроба повернутися у той час, коли золоті краплини Сонця падали на вражаючі пейзажі і перехоплювали подих від першого дотику очей. Він належав до когорти тих людей, які скромно і непомітно, але цілеспрямовано йшли по обраному шляху, не шукаючи визнання, подяки, чесно виконуючи повсякденну роботу.

Народився митець 19 грудня 1901 року в селі Михайлин Козятинського району Вінницької області. Освіту отримав у Київському художньому інституті (1930-1937). Учасник громадянської та Великої Вітчизняної воєн. Був поранений у боях і відправлений для лікування у місто Ачинськ Красноярського краю, що «з  грудня 1941 року було місцем дислокації Сумського Червонопрапорного артилерійського училища» [10, 29]. «В період з 21 по 24 червня 1944 року училище трьома ешелонами відправлено з м. Ачинська і 6-12 липня цього ж року прибуло до Сум» [10, 31]. Разом із ешелонами прибув і Микола Бончевський. Надалі його життя нерозривно пов’язане з нашим містом. Незмінно, протягом  23 років, працював у ОБНТ. Художник за фахом, талановитий педагог та організатор, він зацікавив та повів за собою ціле покоління сумчан на тернистий шлях мистецтва [2].   

Перервана війною діяльність ОБНТ (створений у січні 1939 року в Сумах згідно з указом президії ВР СРСР) була  відновлена вже в 1944, коли постало питання організації художньої виставки у Сумах на тему «Велика Вітчизняна війна в творах її сучасників». Микола Дем’янович уже тоді робив перші спроби відновити роботу Студії образотворчого мистецтва на громадських засадах [3]. Викладаючи основні дисципліни, М. Бончевський продовжував справу своїх попередників ─ засновника студії (1928) Никанора  Онацького  та педагога  Івана Гриченка. У 1949 році Бончевського призначено методистом ОБНТ, а з 1951 – старшим методистом [4]. У Сумах на той час  він був одним із  художників-фахівців, якому було доручено керувати мистецькою діяльністю області.

В очолюваній ним студії вже в 1948 році навчалось 38 чоловік [4]. Довіра та повага виникали під час роботи. Микола Дем’янович надавав студійцям повну свободу творчості, враховував бажання більшості. Завдання керівника ─ направляти розвиток кожного так, щоб той міг у повній мірі виразити своє сприйняття життя, розвивати естетичні смаки. Не існувало якихось стильових критеріїв: одні наслідували професійне мистецтво,  інші ─ зверталися до джерел народної творчості, хтось ─ до авангарду, під впливом засобів масової інформації (телебачення, кіно, книги), деякі працювали у манері примітивізму. Робота не обмежувалася лише майстернею. Часто у повному складі відвідували музей, працювали на пленері. У майстерні М. Бончевського навчалась талановита молодь. Серед кращих студійців слід назвати В. Захарченка, І. Курочку, П. Слесаренка (в каталогах зустрічаємо Слюсаренко) та ін. Багато учнів-студійців стали відомими професійними художниками, а саме: заслужені художники України Валентин Куц та Микола Сіробаба, а також Микола Нікітенко, Олександра Трегубова, Володимир Ратнер, Марія Лоза та інші [11, с.72].

Микола Бончевський радиться із студійцями і встановлює новий розклад занять, що проводились по 3-річній програмі два рази на тиждень і тривали по три години. Паралельно існували заочні курси, в яких навчання проводилось по 2-річній програмі. Їх мета ─ підвищувати майстерність митців по оформленню сільських клубів наочною агітацією, та надавати допомогу в роботі над творчими темами. Вже з 1953 року програма занять у студії була розрахована на 4 роки.

У 1950-1960-ті роки запроваджуються нові методи для розвитку самодіяльного мистецтва. Поряд з традиційними формами – студіями, гуртками – широке розповсюдження отримують клуби. Періодично влаштовувались семінари (20-ти, 10-ти, 5-ти денні та ін.). Відповідальним призначали Миколу Бончевського [5].

Проте варто зазначити, що основним видом діяльності вважалась участь у виставках. Так 1957 рік був проголошений роком виставок [6]. В області їх влаштовано 33, які відвідали понад 40 тис. чоловік. Двадцять два самодіяльних художників стали учасниками республіканської виставки і на ній 9 творів відібрано для Центрального музею у Києві, нині Національний художній музей України.  Були і закордонні виставки ─ Болгарія, ГДР [7]. Багатоступенева система виставок (від районних до всесоюзних), систематичне висвітлення проблем самодіяльного мистецтва, дали можливість виходу художникам-аматорам до широких мас глядачів.   

У Державному архіві Сумської  області серед планів та звітів про роботу переписка М. Бончевського з учнями-студійцями, які проживали у районних центрах області та заочно навчалися на курсах образотворчого мистецтва. Прикладом може бути лист до М. Бончевського конотопського художника Сахна Михайла Максимовича (с. Сахни, Конотопський район) від 25.06. 1959 року, у якому він самокритично аналізує свої учбові ескізи: «Вам высылаю свій эскиз, которым нельзя похвастаться. Себе, конечно, оставил лучший. Вот так… В этом эскизе немного запутался с зелёным платьем. В общем складки в этом костюме мне не нравятся. Для этих фигур эскиз, конечно, замал, но я умышленно не захотел их уменьшать.

Теперь посмотрите как выглядит композиция пейзажа. В первом и втором у меня по горизонту проходит полоса, конечно, по разному. Но это мне не нравится, нет глубины, которую я хотел бы передать [8]»

Епістолярна спадщина частково відтворила відомості про його працю як методиста і керівника студії. Листи прочитуються легко, відзначаються фаховістю та безпосередністю мислення. Наводимо декілька прикладів текстів його листування з путивльським художником Я. Бірченком, що продовжувалось з 14.04.1958 року – до 27.09.58 року [9]. У листі від 28.04.1958р. читаємо: «Уважаемый тов. Бирченко! Областной Дом народного творчества через свою студию изобразительного искусства будет Вам оказывать методические консультации. Очень хорошо, что при Вашем состоянии занимаетесь рисованием, которое способствует Вашему выздоровлению. Что касается работы красками, необходимо Вам больше практически писать натуру...» Це відповідь М. Бончевського на лист Я. Бірченка від 14.04.1958р.,  у якому він  розповів  про себе: «...После войны я остался инвалидом, тяжелая болезнь «паралич» приковала меня к постели. Лежать это страшная вещь. Но еще страшнее лежать без дела. Я начал рисовать. Сначала карандашом, а с 1955 г. масляными красками... читал статью в газете, в которой  пишется, что за помощью и литературой  по «живописи», «рисованию»  рекомендовали обращаться  в Дом народного творчества. Вот поэтому я решил обратиться к Вам...». Чуйний до чужого горя, М. Бончевський не міг залишити цей лист без відповіді. Переписка продовжувалась, а вчитель намагався розширити художній світогляд свого учня: «...Несколько слов о Вашей маленькой картине. На первый случай малоопытному, начинающему художнику  не все ясно и понятно в живописи, но все же такая работа  как сделали Вы имеет  свой интерес, так как в ней  Вы пытались  добиться  правды о передаче  времени  дня красками, которые Вам еще мало известны…». Далі у листі Миколою Дем’яновичем надаються суто професійні поради, а закінчується  лист так: «...По возможности всматривайтесь больше в природу, особенно утром и вечером и изучайте цвета. Пейзажи пишите побольше с натуры хотя бы через окно и по памяти. Но еще лучше будет  если Вы  будете писать  цветной натюрморт. Он научит Вас пользоваться красками» (лист від 10.06.58).

В одному із листів Я. Бірченко просить допомоги в отриманні книг та посібників з образотворчого мистецтва. М. Бончевський робить, здається, неможливе, про що дізнаємось з листа від 16.05.1958 р. «:...по вопросу приобретения необходимой Вам литературы по изобразительному искусству, мы договорились с областным бибколлектором, что, как исключение, Вам будут отправлены книги наложенным платежом по почте, поскольку бібколлектор комплектует  книгами только библиотеки...».

На початку 1967 року Микола Дем’янович Бончевський захворів, а у травні його не стало. Час невмолимий, усе минає, лише творча діяльність справжніх майстрів та їх імена живуть у пам’яті послідовників.        

Отже, завдячуючи рідкісним організаторським педагогічним здібностям, Миколі Дем’яновичу Бончевському вдалося не лише згуртувати навколо себе талановитих митців м. Суми й районів області та на високому рівні керувати роботою Студії образотворчого мистецтва, але й досягти добрих, людяних взаємовідносин з учнями-студійцями.

Зростаємся із тим, що ми малюємо,

Все бачене у серці завмирає,

З учителями Всесвітом мандруємо,

Бончевського всі учні пам’ятають.

Павло Котенко                                                                                                            

Теплі слова про свого вчителя сказав художник із Великописарівського району, член Національної спілки художників України (1984), лауреат премії КОНСХУ імені О. Данченка (2008) Микола Нечвоглод (1934 р.н.) про те, що кожному із них здавалось, що саме його проблеми і справи були найближчими для Миколи Дем’яновича.

Джерела та література

  1. ДАСО, ф. Р- 3405, оп. 1, спр. 16, арк. 1.
  2. АР + обозрение. К 100-летию Н. Бончевского. // Данкор. 2001. №52 (декабрь. С. А9.)
  3. ДАСО. Газета «Більшовицька зброя». 1944. № 178 (246), 4 жовтня
  4. ДАСО, ф. Р-3405, оп. 1, спр. 23, арк. 1- 20.
  5. ДАСО, ф. Р- 3405, оп. 1, спр. 16, арк. 11-13.
  6. ДАСО, ф. Р-3405, оп. 1, спр. 57, арк. 6-10.
  7. ДАСО, ф. Р- 3405, оп. 1, спр. 106, арк. 1-8.
  8. ДАСО, ф. Р, 7703, оп. 1, спр. 109, арк. 1-12.
  9. ДАСО, ф. Р-7703, оп. 1, спр. 44, арк. 1-15.
  10. Сумське вище артилерійське командне двічі Червонопрапорне училище імені М.В. Фрунзе. Історичний нарис. Суми: Ред.-вид.  відділ облуправління по пресі,1993. 84с.
  11. Ткаченко В. М. Художня освіта та мистецька практика кінця ХІХ - поч. ХХ століть у місті Суми. Художник у провінції: матеріали міжнародної наукової конференції (24-25 вересня 2009 р. м. Суми) / за ред. Л. К. Федевич. Суми: ВТД «Університетська книга», 2009. С. 68-75.