Боян.1981

Боян

Князь Ігор

Князь Ігор

Похід

Похід

За землю Руську.1981

За землю Руську

Битва Ігоря з половцями.1981

Битва Ігоря з половцями

Після битви з половцями

Після битви з половцями

Трагедія землі руської

Трагедія землі руської

Плач

Плач

Ярославна

Ярославна

Золоте слово Святослава.1981

Золоте слово Святослава

Втеча Ігоря з полону.1981

Втеча Ігоря з полону


Лопата Василь Іванович

1941 р.н.

Український художник, прозаїк і громадський діяч. Лауреат Національної премії ім. Т.Шевченка (1993), народний художник України (2001), лауреат літературної премії ім. О.Гончара (2007), лауреат літературно-мистецької премії ім. Лесі Українки (2008).

Творчість Василя Лопати – це художнє осмислення, насамперед, української історії, а на її тлі – нашого буття, величних діянь народу, суспільно значущих та історичних постатей. Непересічний талант художника виявився при ілюструванні української поезії, прози, драматургії, фольклору. Це графічні цикли: «Маруся Чурай» Л. Костенко, «Прапороносці», «Таврія» О. Гончара, «Полтава» О. Пушкіна, «Тополя», «Мені тринадцятий минало», «Кобзар» Т. Шевченка, «Українські балади», «Українські народні казки», «Українські народні думи», «Слово о полку Ігоревім» та багато інших.

Виразністю і стилістичними особливостями відрізняються його лінорити до «Слова о полку Ігоревім» (1981 р.). Вибір цієї техніки не випадковий – властиві її мові енергійні контрасти чорного і білого відповідали інтересу художника до виявлення експресивності образів героїв. Об’ємні фігури на чорному тлі підсилюють драматичну ноту. Роботи Василя Лопати лаконічні і двопланові виразні композиції з тонким відчуттям ритму та високою майстерністю. 

Загальний характер ілюстрацій досить похмурий, переважає чорний фон, нагромадження об’ємних фігур, експресивність і деяка театральність. На багатьох ліноритах присутні образи Спаса Нерукотворного, Божої Матері Оранти та ангела, які постають немов свідки тогочасної історії та водночас ніби намагаються захистити або ж вплинути на хід подій.

Сюжет з Ярославною розкривається тричі. Юна княжна стрімко летить назустріч світлу, вітру, полям, річці, над широкою панорамою у вільному польоті «полечу, – каже, – зозулею по Дунаю, умочу бобровий рукав у Каялі-ріці, обмию князеві криваві рани на тілі його дужому!». У другому зображенні, вона так і робить – обнімає пораненого Ігоря, припадає до нього, тужить…

Інша Ярославна постає перед нами не як княгиня, а як звичайна жінка, що гаряче любить свого чоловіка-воїна, свою батьківщину. Її плач за чоловіком – це плач руської жінки, яка тужить за полеглими, оплакуючи не тільки полонення Ігоря, а й загибель його дружини. Поразка Ігоря – горе всього народу. Ярославна сумує, мученицькі звівши руки до неба: «Плаче-тужить Ярославна вранці в Путивлі на валу…».

Василь Лопата – не лише виконавець ілюстрацій, він – творець. Графічний світ, рухомий його фантазією, самостійно й органічно співіснує з літературним.

Зав. відділу науково-фондової роботи Плохута О.С.