14. О.Гансена, 1910

Оскар Гансен (1879 – ?) – промисловець, колекціонер і меценат

21. Екслібрис Нanzen

Екслібрис Оскара Гансена

34. співробітники художньо історичнрго муз у центрі Онацький праворуч Н Столбіна та П Пелешук

Співробітники художньо-історичнрго музею. У центрі Н.Онацький, праворуч Н.Столбіна та П.Пелешук

Н.Онацький .1925. У пошуковій експедиції

Н.Онацький у пошуковій експедиції (1925)

авг.1920-Сумовская

_ лозунги

17. справа  з націоналізації колекції Гансена


 З історії музею

Музей  засновано протягом 1920 – 1922 рр. як художньо-історичний. Мистецьке зібрання походить від колишнього приватного музею Оскара Гансена, який існував в Києві з 1914 року, у 1918 р., під час загрози іноземної інтервенції, був частково евакуйований до Сум.

В ході націоналізації музею О. Гансена у 1919 р., сумську владу повідомили про наявність у місті унікальної мистецької колекції. У відповідь на те, що «сумська» частина приватного музею націоналізована в складі ІІІ-го Державного київського музею, сумські урядовці прийняли рішення про створення в Сумах художньо-історичного музею.

Від травня 1919 р. по жовтень 1921 р. між владними структурами Сум і Києва тривала боротьба за «сумську« групу експонатів. Послідовні дії тогочасних сумських урядовців щодо організації першого в повітовому місті музею підтвердилися тим, що 1 березня 1920 р. Никанора Онацького офіційно призначили керівником закладу, перше невелике приміщення для якого надали у липні того ж року. Щодо експонатів, то в брошурі «Сім років існування Сумського музею» Н. Онацький зазначив: «На початку 1920 року. після виходу білих, у Сумах організувався «Палац Праці», куди знов звезено дещо з рештків панського майна. Все це було розташовано в фойє театру та у 2-х чи 3-х кімнатах другого поверху того ж будинку. Музейного характеру ця збірка, звичайно не носила та й не могла носити, бо матеріал був випадковий і різноманітний, до того ж і числом не досить великий (до 1000 примірників)».  

Над музейною експозицією почали працювати після надходження у жовтні 1921 р. колекції О. Гансена, одночасно заклад отримав три будівлі, «…сполучених між собою прорубаними в мурах дверима». У «Річному звіті» про роботу у 1925-1926 рр. Н.Онацький зазначив адресу музею «Суми, Шевченківська вулиця, буд. ч. 13». Експозицію, розташовану у 23-х залах відкрили для відвідування у жовтні 1922 р., суспільству презентувалось до 60-ти відсотків від загальної кількості музейних фондів.

В місцевій пресі Н. Онацький докладно висвітлив структуру і склад першої експозиції. Розпочиналась вона демонстрацією графічних творів вітчизняних, західноєвропейських і американських художників. Далі, в двох кімнатах експонувалися живописні полотна українських, російських митців ХVІІІ – ХХ ст. і – вітчизняне декоративно-ужиткове мистецтво. Експозицію наступних двох залів Н. Онацький подає як «український відділ» і наголошує, що це – «найбільш повний і цікавий відділ минулого життя України». Складався він з кількох підрозділів : «а) старе українське скло; б) старі українські килими; в) старі вишивки; г) межигірські фаянсові вироби; д) невеличка збірка козацької зброї; е) картини різних художників з українського життя«. Ще три зали презентували твори живопису та декоративного мистецтва західноєвропейських і східних майстрів, тут же виставлялись унікальні інкрустовані меблі XVII-XIXст. Завершував першу музейну експозицію «церковно-археологічний відділ» (ікони та ін. речі культового призначення).

Організація музею починалася на тлі загальних культурно-мистецьких процесів національного відродження періоду Української революції 1917-1921 рр. В той же час в суспільстві формувалися обставини, за яких почали застосовувати технології політизації усіх сфер життя – музейної, зокрема.

Для Н. Онацького так звані «політичні» проблеми виникли у 1917 р.

За п’ять років після відкриття закладу (до 1927 р). Н. Онацького примусили створити відділи «цукроваріння», «ревруху», але мистецьке зібрання унеможливило перепрофілювання («політизацію») музею і 1 січня 1932 р. Н.Онацького звільнили з посади директора «за власним бажанням».

У висновку комісії з передачі музейних фондів і майна Н. Онацьким іншій особі зазначено:«…КОМІСІЯ ЗНАХОДИТЬ ПОТРІБНИМ У ЗВ’ЯЗКУ З РЕОРГАНІЗАЦІЄЮ МУЗЕЮ – ЛИШОК МУЗЕЙНИХ РЕЧЕЙ ПЕРЕДАТИ ДО ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ЄДИНОГО ДЕРЖАВНОГО МУЗЕЙНОГО ФОНДУ, А СРІБНІ РЕЧІ, ЩО НЕ МАЮТЬ МУЗЕЙНОГО ЗНАЧЕННЯ, СЛІД РЕАЛІЗУВАТИ З МЕТОЮ ПІДСИЛЕННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ КОШТІВ, ПОТРІБНИХ ДЛЯ РЕОРГАНІЗАЦІЇ МУЗЕЮ З ХУДОЖНЬО-ІСТОРИЧНОГО НА КРАЄЗНАВЧИЙ».

Невідомо, скільки і які мистецькі твори було передано до «єдиного» фонду (Харків), але в 1936-1937 рр. з цього фонду, реорганізованого в  «Українську картинну галерею»,  до Сумського художньо-історичного музею надійшли 59 творів живопису і графіки відомих майстрів : Айвазовського, Башкірцевої, Васильківського, Хруцького, Тараса Григ. Шевченка, Богаєвського, Трутовського, ін. Серед них не було жодного з тих, що вилучили з сумського музею. У 1938-39 рр. твори мистецтва надходили також з провідних музеїв Москви і Ленінграда.

У 1937-1938 рр. на державному рівні були вирішені питання системи управління музеями у відповідності до їх профілів. Сумський художній музей набув статусу Державного, республіканського значення 3-ої категорії з одночасним переведенням у підпорядкування до Комітету в справах мистецтв.

У 1941 р. директор музею (1937-1960р.) Олександра Іванівна Маршала-Чаловська евакуювала основну частину музейного фонду.

У 1944 р., з поверненням зібрання в Суми, вийшла спеціальна Постанова Раднаркому УРСР «Про поновлення роботи Державного художнього Музею в м. Сумах». Цей урядовий документ надавав доручення різним структурам щодо відкриття музею у 1945 році.

Під час війни музейні будівлі були втрачені, а врятована колекція О. Гансена тимчасово розмістилася в приміщенні обласної філармонії. В середині 1970-х рр. заклад отримав декілька будівель, після пристосування яких під музейні потреби, запрацювали експозиції творів живописного і декоративного мистецтва. У 1989 р. в окремому приміщенні відкрився новий відділ – Скульптурна галерея Івана Кавалерідзе.

У майже столітній історії музею кін.1970 – сер. 1990-х років вважається другим періодом розвитку закладу. Перший період – це 11 років, протягом яких музей очолював Никанор Онацький.

Відбитки печаток на фондовій документації свідчать, що до 1965 р. музей перебував під контролем різних органів «в справах мистецтв» (відділу, комітету, управління).

Після ознайомлення науковців музею зі справами Н.Х.Онацького (1875-1937), розстріляного за сфабрикованою справою, у 1994 р. до назви музею додалось ім’я його засновника.

 

Заступник директора з наукової роботи Ареф’єва Г.В.