Про мистецький профіль музею
На початковій стадії організації музею в Сумах питання про його профіль не виникало. Після отримання владними структурами повіту інформації про наявність у місті значної частини київського музею, постало завдання зробити все можливе для того, щоб унікальні мистецькі речі залишилися в Сумах.
Для вирішення цього питання повітовий виконком швидко відреагував на попередження (травень 1919 р.) з боку Всеукраїнського Комітету охорони пам'яток старовини і мистецтва про те, що «сумська» частина приватного музею Оскара Гансена після націоналізації входить до складу ІІІ-го Державного київського музею. На початку червня 1919 р. на засіданні повітового виконкому було заслухано доповідь «Комиссии по устройству в г. Сумах художественно-исторического музея» та прийнято рішення: «…дома Сумовской передать в распоряжение Комиссии художественно-исторического музея. Земотделу предложить перейти в помещение, занимаемое Военкомом, а Военкому предложить подыскать другое помещение». (Протокол засідання зберігається в Державному архіві Сумської області).
«Дома Сумовской» – це родинний маєток О. Гансена, куди він перевіз частину свого музею під час іноземної інтервенції у 1918 р. Музею це приміщення так і не надали, але намагання влади таким чином вирішити це питання в умовах нестабільної ситуації в країні заслуговує на увагу.
Щодо «сумської» частини колишнього приватного музею, то боротьба за неї між сумськими і київськими урядовцями завершилася у жовтні 1921 р., коли Н. Онацький прийняв експонати до музейних фондів.
Свідченням того, що перший сумський музей від початку був мистецького спрямування, є декілька документів з родинного архіву Онацьких, який до фондів художнього музею надійшов наприкінці минулого століття. Один з них від 15 травня1921 р.: « В.– Срочно. – Тов. Онацкому. Постановлением Президиума Сумского Исполнительного Комитета от 14 Октября 1921 г. Вы назначены экспертом в комиссию по разборке художественной коллекции Ганзена. Комиссия должна начать разборку непременно 17 октября и по возможности закончить с таким расчетом, чтобы ко дню Октябрьской революции все художественные вещи были переданы в Государственный Музей…». Наступний документ – звернення до Н. Онацького з боку «сумиполітпросвіту» від 27 травня 1921р. з вимогою надати «…лозунги для помещения их на стены вестибюля открывающегося Худмузея», також є підтвердженням того, що навіть у тогочасних політичних управлінців не було сумнівів щодо мистецького профілю майбутнього музею (документ див. на цьому сайті у статті «З історії музею»). Не залишає жодних сумнівів щодо профілю першого музейного закладу в Сумах лист від сумської Наросвіти (кін. квітня 1920), під егідою якої поставав музей, на адресу комісара Піхотних курсів командного складу Червоної Армії з проханням не заважати Онацькому «…виконувати обов’язки директора Художнього музею в зв’язку з тим, що він є єдиним спеціалістом в м. Сумах як художник і звільнити його з цієї посади Наросвіта не може». Це звернення пов’язане з квітневою того ж року заявою Н. Онацького з проханням звільнити його з посади директора музею за власним бажанням (на посаду його призначили 1 березня 1920 р.). Піхотні курси для Н.Онацького на той момент були одним із важливих місць його педагогічної діяльності. Від 1913 р. (переїзду з Лебедина) і до 1933 р. Н. Онацький викладав різноманітні образотворчі дисципліни у багатьох закладах м. Суми. Ситуація ж з майбутнім музеєм тривалий час залишалася не визначеною: перше невелике приміщення надали у липні 1920 р., а експонати з музею Гансена надійшли майже через два з половиною роки після рішення про створення музею.
Проблема профілю музею виникла незабаром після відкриття його для відвідування у жовтні 1922 р. Експозиція була мистецького спрямування з явно підкресленою українською тематикою, її структуру Н.Онацький детально, по залах, висвітлив у місцевій пресі (див. статтю «з історії музею» на цьому сайті).
У наступні роки навколо теми профілю музею розгорнулися трагічні події – і в житті Н. Онацького, і в історії фондів створеного ним закладу. Простежити логіку тих подій сьогодні можливо через призму процесів, що відбувалися в Україні 1917-1922 років.
Початкові революційні роки в Україні позначені потужним розвитком національної культури: відкривалися наукові і мистецькі освітні заклади, музеї, театри, бібліотеки, знаковими подіями стали заснування Українських академій – мистецтва (1917) і наук (1918). Позитивні зрушення відбулися у народній освіті країни, стратегію розвитку якої було розроблено у 1917 р.
Початок 1920-х рр. став періодом активної розбудови музейної галузі в Україні, але організація закладів відбувалася на тлі підвищеної уваги до проблеми охорони пам’яток. Музеї як окрему сферу культури почали розглядати лише після 1925 р.
Причина такого стану крилася у відсутності єдиного керівного органу управління галуззю і державної стратегії розвитку музеїв. На відміну від народної освіти, стратегія розвитку якої існувала вже у 1917 р., про стратегію розвитку музеїв не йшлося, більше того – тільки після 1925 р. почалися дискусії на тему, яким має бути музей…У тому ж році на державному рівні констатовано: «…музейна справа в УСРР досі не впорядкована за об’єктивними обставинами…, що музеї виростали і оформлялися de facto…».
Другою перепоною у розвитку музейної сфери в Україні того періоду була проблема адміністративного підпорядкування.
В адміністративному відношенні музеї знаходилися в підпорядкуванні наркомату освіти – НКО. В структурі НКО музеями опікувалися три різних департаменти: Головмузей (1921), Головполітосвіта, до функцій якого входила експозиційно-виставкова робота музеїв і Головпрофосвіта – відповідала за музейну науку.
Таким чином музейні заклади опинилися в підпорядкуванні різних адміністративних органів, які в основному ставилися до музеїв як до пам’яткоохоронних організацій.
Реально інтелектуальну еліту тих років об’єднала Всеукраїнська Академія наук (1918), одним з численних напрямків діяльності якої була і музейна робота; саме тому в ті роки становлення музейної мережі відбувалося на науково-дослідній основі.
На 1920-ті рр. припадає період розквіту регіонального краєзнавства, що розумілось як комплексне вивчення археологічних і етнографічних пам’яток, історії та природи краю. У 1925 р. в Харкові на першому всеукраїнському з’їзді краєзнавців були окреслені завдання краєзнавчого руху в Україні, серед них: «…природничі досліди, вивчення продуктивних сил країни, опора на сільську інтелігенцію, техперсонал у містах, студентів, поширення краєзнавства на широкі кола населення…».
Після цього форуму Н. Онацький у місцевій пресі оприлюднив матеріали, з яких витікало, що реально існуючий мистецький музей неможливо перепрофілювати на краєзнавчий.
Після 1922 р., згідно з новим законодавством про народну освіту, відповідальність за пам’яткоохоронну сферу (у т.ч. – музейну) було покладено на Головполітосвіту Наркомосу. Політизація усіх сфер життя невпинно зростала, у зв’язку з чим Н.Онацький до 1927 року вимушений був створити нові відділи – «виробничий (цукроварство)» і «реврух та кімната Леніна».
Перший музей в Сумах відбувся завдяки тому, що до середини 1920-х рр. регіональні органи влади самостійно приймали рішення щодо створення тих чи інших музейних закладів, виходячи з місцевих обставин. Сумський художньо-історичний музей належав до групи тих, що «виростали…de facto…», «виріс» він з унікальної мистецької колекції, яка несподівано опинилася в місті.
Ситуація «невпорядкованості» музейної сфери продовжувала існувати й у наступні роки, про що зафіксовано в Постанові раднаркому УРСР «Про музеї України»1938 р.: «…Музеї, як правило, не мають чітко визначених профілів, експозиційні матеріали між музеями переплутані, не існує правильної відомчої підлеглості музеїв…Утворити міжвідомчу комісію в складі…, якій доручити встановити конкретні профілі наявних республіканських і місцевих музеїв, питання відомчої підпорядкованості їх…».
Після Постанови 1938 р. було остаточно вирішено питання профілю музею в Сумах – він набув статусу Державного художнього республіканського значення 3-ої категорії; в адміністративному відношенні переведено в підпорядкування Комітету в справах мистецтв.
В цьому статусі музейне зібрання під час Другої світової війни було евакуйоване, а пізніше повернуте до міста. Безсуперечним доказом цього є спеціальна Постанова Раднаркому УРСР «Про поновлення роботи Державного художнього Музею в м. Сумах» від 28 листопада 1944 року.
Заступник директора з наукової роботи Ареф’єва Г.В.
