artmuseum.sumy.ua

Ареф’єва Галина

учений секретар Сумського

обласного художнього музею

 ім. Никанора Онацького        

 

 

ДО 100-РІЧЧЯ СУМСЬКОГО ОБЛАСНОГО ХУДОЖНЬОГО

МУЗЕЮ ІМ. НИКАНОРА ОНАЦЬКОГО. МУЗЕЙ І ВЛАДА

У столітній історії першого сумського музею виокремлюються два періоди його розвитку : 1920 – 1931 рр., сер. 1970-х – поч. 1990-х рр.

Розвиток музейного закладу стає можливим тільки за умови гармонійної реалізації основних його функцій : пошуково-збиральницької, обліково-фондової, експозиційно-виставкової, реставраційної, які базуються на системній науково-дослідній роботі.

Щодо історії становлення та розвитку першого сумського музею, то майже до кінця минулого століття документальні джерела були закриті для дослідження, а ім’я організатора і першого директора Н. Х. Онацького (1875 – 1937) від середини 1930-х і до початку 1990-х рр. вилучене з контексту української культури. Професійний художник і педагог з образотворчості Н. Онацький очолював музей протягом одинадцяти років (1 березня 1920 – 1 січня 1932) [1, 16-18].

Наслідком багаторічного замовчування історичної правди про перший музей у м. Суми і його засновника наразі є численні аматорські публікації, які вирізняються низьким рівнем вивченості вже доступних протягом останніх двадцяти років архівних джерел або повним їх ігноруванням та алогічною системою мислення їх авторів.

У Сумах до цього часу існують ідеологічні нашарування та приховуються документи щодо історії музею періоду 1939 – 1944 рр. [2].

Від початку 1990-х рр. опрацьовано архіви : СБУ по Полтавській обл., де було страчено Н. Онацького, родинний архів Онацьких, який Наталія Никанорівна передала музею наприкінці 1990-х рр., Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (далі - ЦДАВОВ), де розшукано документи 1937 та 1939 років, щодо долі музею після знищення Н. Онацького. На підставі зазначених вище джерел, а також по відбитках печаток на фондових документах складено і опубліковано хронологію становлення та існування музею, зміни його назв та системи підпорядкування від 1920 р. до сьогодення [2, 12-20] – це робочі матеріали для написання реальної історії закладу.

Аналіз документів з вище зазначених джерел та дослідження розробок українських науковців, у яких детально висвітлено загальні питання та розкрито основні проблеми музейної галузі України періоду 1917 – 1945 рр., надали можливість зробити висновок, що у кожному конкретному випадку розвиток української музейної галузі залежав від стосунків між фахівцями – організаторами справи і різними структурами влади. Незмінними джерелами у дослідженні історії музею залишаються два академічних видання: Перший збірник «Український музей» (1927), «Музеї на Україні» – праця керівника музейної галузі України В. Дубровського (1929, аналіз роботи музейних закладів протягом 1928 р.) і брошура Н. Онацького «Сім років існування Сумського музею» (1927). Усі три видання під час «погрому науки», який розпочався у 1928 р., були заборонені у 1929 р. та вилучені з наукового обігу. У зб. «Український музей» опубліковано протокол засідання в Академії наук (1926р.), на якому науковці і музейники відверто протистояли фахівцям Укрполітосвіти, вказуючи їм на негативні наслідки реорганізації музеїв, яку політичні структури втілювали в життя від 1919 р., науковці перешкоджали механізму подальшої політизації музейної галузі.

Метою даної розвідки є на підставі документально підтвердженої інформації щодо діяльності Н. Онацького по захисту мистецького музею від перетворення його на «культпросвіткомбінат» [7] розкрити тему під умовною назвою «музей і влада», простежити як від тих чи інших засобів впливу з боку влади робота музейних закладів спрямовувалася на їх розвиток або на деформацію основних музейних функцій, в окремих випадках й на знищення музеїв, в основному – мистецьких.

У процесі організації першого музею в Сумах важливу роль відіграла принципова позиція сумських урядовців : рішення про те, що у місті буде музей прийняли вже у 1918  р., коли до Сум випадково потрапила частина приватного музею відомого київського колекціонера Оскара Германовича Гансена, яку він у той рік привіз до родинного маєтку. Свідченням тому є запис у брошурі Н. Онацького : «Думка про організацію музею в Сумах виникла в 1918 році» [8]. Саме тому керівництво почало послідовно діяти після отримання попередження з Києва (травень 1919) про те, що «сумські» експонати музею Гансена націоналізовані і є складовою частиною Третього державного київського музею. Терміново створили спеціальну комісію по організації художньо-історичного музею і вже на початку червня 1919 р. заслухали «доповідь комісії». Протокол її засідання зберігається в Сумському обласному архіві (далі – ДАСО), у ньому йдеться про організацію музею з наданням йому родинного маєтку О. Гансена. Розпочавши тривалу боротьбу за майбутній музейний фонд, пішли на імітацію начебто існуючого закладу, призначивши Н. Онацького його керівником (1 березня 1920), на той час музей не мав ні приміщення, ні експонатів, а єдиною правдою було те, що від 1918 р. Н. Онацький був членом пам’яткоохоронної комісії по Сумській окрузі. Боротьба за колекцію Гансена тривала до жовтня 1921 р., коли експонати нарешті надійшли до музейних фондів, а першу експозицію для відвідування було відкрито у жовтні 1922 р.

Невизначеність ситуації з музеєм якимось чином заважала Онацькому в його основній діяльності і через місяць після призначення він звернувся до керівництва з проханням звільнити його з посади. Н. Онацький викладав образотворчі дисципліни у багатьох закладах м. Суми, у тому числі і у військовому містечку, де мешкала його родина. Сумська Наросвіта у звільненні Онацькому відмовила, а комісару Піхотних курсів командного складу Червоної Армії надіслала листа з проханням не заважати йому «виконувати обов’язки директора Художнього музею в зв’язку з тим, що він є єдиним спеціалістом в м. Сумах як художник і звільнити його з цієї посади Наросвіта не може» [5].

Поважне ставлення з боку тих сумських урядовців, хто призначав Онацького на посаду керівника закладу, простежується протягом двадцяти років його перебування в Сумах. У статті до зб. «Український музей» Онацький схвально згадує Андрія Хвилю, який кілька років очолював Сумський повіт, – саме в період організації музею і брав активну участь у його становленні. Стосунки між ними підтримувалися й у наступні роки, у 1936 р. Н. Онацького звільнили від другого ув’язнення тільки після втручання А. Хвилі – на той момент заступника Наркома освіти. У 1937 р. А. Хвиля ще встиг вивести мистецькі музеї України з підпорядкування Наркомату освіти (далі – НКО) і передати їх до структури Раднаркому. Свідченням цьому є документ планово-фінансового відділу НКО УРСР з контрольними цифрами щодо фінансування музеїв і наукових установ на 1938р. У примітці   позначено, що документ не стосується тих музеїв, які у 1937 р. були передані Управлінню мистецтв Раднаркому. Далі йде перелік п’яти художніх музеїв : Дніпропетровського, Лебединського,  Сумського, Херсонського і Одеського [9]. Так від 1937 р. було законодавчо підтверджено профілі Сумського і Лебединського музеїв – художні. А. Хвилю розстріляли у 1937 р. разом з іншими працівниками НКО.

Історія становлення першого музею в Сумах віддзеркалює загальноукраїнські тенденції  – то був період створення нових та реорганізації вже існуючих музейних закладів, законодавчої бази для реалізації цих процесів ще не існувало, тільки після 1925 р. почалися дискусії на тему, яким має бути музей; аналогічними шляхами йшла організація інших музеїв  Сумщини [3].

Першим нормативним актом про охорону пам’ятників історії і культури в Україні був декрет Раднаркому від 1 квітня 1919 р. «Про передачу історичних і мистецьких цінностей у відання Народного комісаріату освіти». Головним завданням цього документу була організація охорони культурної спадщини : реально вже на той час більше року по всій країні діяли пам’яткоохоронні комісії (комітети). Цим документом місцевим органам влади дозволялося разом з членами пам’яткоохоронних комісій ситуативно приймати рішення про створення того чи іншого музею, до організації закладів долучалися працівники освітянської ниви, при цьому до 1925 р.  їхня робота проводилась на громадських засадах. У тих випадках, коли на місцях не планувалась організація музеїв, культурні цінності, що надходили з поруйнованих садиб чи маєтків направлялися до єдиного державного фонду, спеціально для цього створеного у 1918 р. (Харків).

На підставі декрету Раднаркому в Києві відбулась націоналізація приватного музею О. Гансена (1919). «Справу про передачу націоналізованого музею О. Г. Гансена в м. Сумах і Києві Головному управлінню мистецтв та національної культури при Народному Комісаріаті освіти Української РСР (музейна секція ВУКОПИСу)» Сумський художній музей отримав у 2012 р. від ЦДАВОВ і управління України, справа містить в собі протоколи і описи колекції Гансена. Цей пакет документів є головною доказовою базою щодо мистецького профілю першого сумського музею у суперечці між сумськими обласними музеями, яка виникла у 2000 р. [4]. Матеріали Справи остаточно підтвердили, що обласний краєзнавчий музей жодним чином не причетний до музею, створеного Н. Х. Онацьким.

Проблеми з визначенням профілів музеїв та системою їх підпорядкування виникли вже на початковій стадії їх організації. Головними причинами такого стану були відсутність державної стратегії розвитку галузі та єдиного керівного органу управління музеями. У структурі НКО ними опікувалися три різних департаменти : Головмузей (1921) з трьома відділами – реєстрації й охорони пам’яток старовини, науковим і музейним, Головполітосвіта контролювала експозиційно-виставкову роботу, Головпрофосвіта (від 1925 р. – Укрнаука) – музейну науку. Музейні заклади опинилися в підпорядкуванні різних адміністративних органів, а на місцевому рівні ними керували у відповідності до конкретної ситуації. У звіті про роботу музею протягом 1925-1926 рр. Н. Х. Онацький зазначив, що музей, створений Сумською Наросвітою, знаходиться у безпосередньому підпорядкуванні Сумиполітосвіти. У цьому ж звіті він залишив запис про «постійну співпрацю з Українською та Всесоюзною академіями наук». Так під нагляд політичних органів Онацький потрапив задовго до відкриття музею, про це свідчить попередження від Сумиполітосвіти (травень 1921), у якому йдеться про те, що в черговий раз не дозволять відкрити музей у зв’язку з невиконанням Онацьким ряду умов. На той момент відкриття музею і так було неможливим – ще тривала боротьба за колекцію Гансена.

Реально музейну галузь очолила Академія наук, яка також підпорядковувалася НКО. До її функцій входила галузь охорони пам’яток старовини і мистецтва. Різні секції і комітети Академії здійснювали загальне науково-методичне керівництво українським музейним будівництвом. Одним із завдань Академії була підготовка музейників до ведення науково-дослідної роботи з питань музеєзнавства і популяризації музейних фондів. В основу діяльності музеїв закладався розвиток науково-дослідницького аспекту та освітнього потенціалу музейних зібрань. Фахівці Академії  розробляли для органів державної влади загальний план мережі музейних установ, відповідні законопроекти, інструкції і т. ін. Науковці Академії від самого початку намагались перешкоджати політичним структурам у роботі по реорганізації музейних закладів, яку від 1919 р. втілювали в музеях Києва, Полтави, Харкова, де створили зразковий Соціальний музей ім. Артема, одночасно замість фахових керівників призначали політичних діячів. У ті роки були звільнені з керівних посад видатні музейники-науковці М. Ф. Біляшівський,  М. О. Макаренко, М. Я. Рудинський, ін. Органи Головполітосвіти ставилися до музеїв як до пам’яткоохоронних організацій, що діяли на громадських засадах і були підпорядковані різним управлінським структурам.

Спроби перепрофілювати сумський музей почалися відразу після його відкриття для відвідування. Подаючи у 1925р. матеріали до зб. «Український музей» Н. Онацький писав Ф. Ернсту : «З початку Сумський музей був лише музеєм художнім, потім поволі почав перетворюватись в Соціальний музей. Торік організовано: кімнату Леніна, відділ революційного руху на Сумщині й історії революції …і виробничий (цукроварство). В майбутньому цей відділ буде поширено до охоплення всього виробництва Сумської округи» (зберігається в архіві Інст. мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України).

Загроза перепрофілювання для сумського музею існувала до 1937 р.

Після перемоги науковців над політиками під час засідання в Академії наук (1926), музеї системи НКО урядовим рішенням були підпорядковані Укрнауці, зусилля якої спрямовувалися на впорядкування музейної мережі та її централізацію. Одночасно на державному рівні було констатовано : «…музейна справа в УРСР досі не впорядкована за об’єктивними обставинами…, музеї виростали і оформлялися de facto…» [9].

Наступний етап політизації музейної галузі настав разом з початком процесів, які отримали назву «погром науки». У серпні 1928 р. вийшла урядова постанова «Про музейне будівництво», з якої витікало, що музейні експозиції мали віддзеркалювати не історію мистецтва чи культури, а історію «соціально-економічних формацій», акцентувати увагу на  класовій боротьбі і завершувати сучасним (на той момент) періодом.

У родинному архіві Онацьких зберігається Резолюція по його доповіді на секції образотворчих мистецтв сумської міськради у січні 1927 р. (у грудні того ж року її було опубліковано під назвою «Сім років існування Сумського музею»). Саме цією секцією у 1920 р. Н. Онацького було призначено керівником майбутнього музею, а слухання у 1927-му організовано на його захист від утисків з боку Сумиполітосвіти. Адресовано документ «Президії Міськради й Інспектурі Наросвіти», пропонується за «надзвичайні досягнення в галузі організації музею…» і «самовіддану» роботу директора висловити йому подяку. Акцентується увага на тому, що «…взятий музеєм курс на вивчення промисловості й сільського господарства Сумщини правильний…». Необхідність цього засідання виникла після всеукраїнського семінару музейних працівників (1925), де було оголошено курс на розвиток краєзнавства, внаслідок чого виникла чергова загроза перепрофілювання музею. Н. Онацький був на цьому форумі і у 1926 р. опублікував у місцевій пресі своє бачення краєзнавчого музею, з якого було зрозуміло, що вже існуючий мистецький музей неможливо перетворити на краєзнавчий. Таким чином керівники сумської Наросвіти своєю Резолюцією інформували вищі органи влади про те, що в музеї, з його мистецькими фондами,  вже від 1924 р. існують відділи, які представляють і місцеве виробництво, і «реврух».

Підтримка з боку сумських органів влади вже не могла запобігти подальшим трагічним подіям у житті Н. Онацького, не впливала вона й на долю сумського музейного фонду.

Від 1928 р. в Україні посилюється ідеологічний тиск і адміністрування музейної галузі, фахівці потрапляють під жорсткий контроль політичних сил і, хоча Укрнаука керує музейними закладами, Укрполітосвіта нав’язує їм політичну роботу. Музеї поступово набувають ознак політосвітніх установ, головною стає масова пропаганда, а науково-дослідна робота відходять на другий план. На виконання постанови 1928 р. в країні знову розпочався процес перебудови музеїв, у ході якої значно змінився склад їх наукових кадрів і керівництва.

Музейників, які брали участь у відвертому протистоянні між науковими і політичними силами (Академія наук, 1926) спочатку звільняли з роботи, а у наступні роки ув’язнювали  та фабрикували на них карні справи. Так сталось і з Н. Онацьким : у 1929 р. після заборони академічних видань, у яких він брав активну участь, у Сумах його викликали на допит начебто з приводу кількамісячного перебування в партії українських соціалістів-революціонерів (1917). Після допиту він до кінця 1931 р. очолював музей, звільнився з посади 1 січня 1932 р. «за власним бажанням», переїхав до Полтави, працював у Полтавському краєзнавчому музеї, де у 1934 р. був заарештований як учасник «…ликвидированной украинской контрреволюционной фашистской организации, которая охватывала работников музеев…».  Друге ув’язнення (1935-1936) пов’язане з експозицією періоду феодалізму, яку Онацький створив у Полтавському музеї і на підставі якої його намагалися звинуватити у націоналістичній пропаганді музейними засобами. Стратили Н. Х. Онацького на підставі сумської справи 1929 р. – «як колишнього ес-ера».

 Під час передачі музейних фондів Н. Онацький підписав Акт (31 грудня 1931р.), наприкінці якого комісія зафіксувала вирок мистецькому музею : «…у зв’язку з реорганізацією музею – лишок музейних речей передати до Всеукраїнського єдиного державного фонду…срібні речі …здати до фінансових органів. Інші речі не музейного значення реалізувати з метою підсилення коштів, потрібних для реорганізації музею з художньо-історичного на краєзнавчий». Процес знищення мистецьких цінностей тривав до 1936 р.: твори живопису і графіки («лишок») дійсно були передані до Всеукраїнського державного фонду, деякі з них наразі знаходяться у Харківському художньому музеї. Особа, якій Онацький передав фонди, зафіксована в Акті як «директор краєзнавчого музею», так директором музею і не стала (Оксана Никанорівна у своїх спогадах написала, що батько передав музей «якомусь вантажнику»). Перетворити музей на краєзнавчий також не вийшло, а від 1937 р. по 1960 р. Сумський художній музей очолювала О. І. Маршала-Чаловська.

У 1938 р. вийшла чергова Постанова Раднаркому «Про музеї України», у якій знову йшлося про «невпорядковану музейну справу», про «переплутані» музейні профілі та невизначену систему підпорядкування закладів. На виконання цього урядового документа у 1939 р. нарешті були вирішені багаторічні проблеми галузі – визначені профілі музеїв та впорядковано систему керування ними.  У двох окремих додатках до Постанови Раднаркому № 217 від 7 березня 1939 р. «Про впорядкування відомчої підпорядкованості музеїв України» [10] надано перелік закладів у відповідності до їх профілів і системи керівного органу. Так у системі НКО залишені 79 музейних закладів – це історичні, краєзнавчі, меморіальні, музеї революції, ін. Управлінню в справах мистецтв при Раднаркомі підпорядковано 16 українських закладів мистецтва – це картинні галереї, художні музеї, Софіївський заповідник. Щодо музеїв Сум та Лебедина, то цією Постановою підтверджено їхні художні профілі і підпорядкування Управлінню мистецтв Раднаркому, визначені у 1937 р.

Акцентуємо увагу на тому, що в основу Постанови 1939 р. закладені напрацювання академічної науки початку 1920-х рр. : у роботі В. Дубровського «Музеї на Україні» (1929) надано повний перелік тогочасних музеїв різних систем підпорядкування, загальна кількість їх співпадає з переліком 1939-го р. Щодо до музеїв Сумщини, то станом на 1939 р. також зафіксовані ті самі музеї, на які вказано у 1929 р. : краєзнавчі – Конотопа, Глухова, Ромен, Охтирки та додано музей Путивля, якого за об’єктивними обставинами не було у переліку 1929 р.

 У переліку 1939 р., так само як і у 1929-му, по м. Суми. зазначено один музей – художній, який у порівнянні з 1937 р. здобув статус обласного. Краєзнавчого музею в Сумах не було ні у 1929-му, ні у 1939-му рр.

Сумська область була створена у січні 1939 р., статус обласного музей набув 7 березня 1939 р., крім того у Постанові 1939 р. чітко зазначено, що це «…художній музей Управління в справах мистецтв при Раднаркомі УРСР (далі – РНК УРСР), але на відбитках музейних печаток періоду1939-1941 рр. бачимо : «Обласний художній музей відділу в справах мистецтв при виконкомі Сумської облради депутатів трудящих», у 1944-1946 рр. музей знову повертають до керування структурами РНК УРСР, 1947-1972 рр. – заклад підпорядковано Головному управлінню в справах мистецтв Міністерства культури УРСР, тільки від 1973 р. музей знаходиться у віданні обласного керівництва – можливо цим і пояснюється те, що від середини 1970-х рр. в Сумах почали вирішувати проблему приміщення для закладу.

Можна припустити, що у 1939 р. серед сумських можновладців ще залишалися ті, хто переслідував Н. Онацького й тому вони не збиралися виконувати рішень вищих органів влади та протидіяли їм, навіть під час війни.

Так, у зв’язку з поверненням з евакуації музейного зібрання, вийшла спеціальна постанова РНК УРСР №1612 від 28. 11. 1944 р. «Про поновлення роботи Державного художнього Музею в м. Сумах», якою Управлінню в справах мистецтв при РНК дозволялося: - поновити роботу музею, - відповідно до постанови РНК Союзу РСР № 571 від 22 травня 1943 р. віднести музей до республіканських музеїв ІІІ категорії, - укомплектувати музей науковими кадрами, - поновити експозиції; «Наркомфінансів передбачити необхідні асигнування на утримання …музею за рахунок республіканського бюджету», а місцеву облраду зобов’язали надати музею приміщення.

 Обидві Постанови (1939 та 1944 рр.) в Сумах до цього часу приховуються, при чому у 1980-ті роки музей отримав копію Постанови 1944 р., штамп ДАСО вказує на місце її збереження [6], але у 2019 р. працівники архіву відповіли, що цього документа у них немає.

 У 1946 р. музейні експозиції були відкриті для відвідування в залах обласної філармонії, фонд закладу налічував біля п’яти тисяч експонатів, фінансування з республіканського бюджету продовжувалось до 1955 р. Інформації щодо стосунків влади з фахівцями музею у ті роки майже немає – тривав період, коли Н. Онацький все ще залишався «ворогом народу». Невідомо, з якої причини музей був закритий для відвідування більше восьми років й чому, коли у середині 1970-х рр. сумські урядовці почали вирішувати проблеми музею, директор звільнився з посади і пішов працювати завгоспом до музичного училища.

Від сер. 1970-х рр. після отримання закладом двох пам’яток архітектури – культової споруди поч. ХVІІІ ст. (Воскресенська церква) і колишнього Державного банку поч. ХХ ст., почалися роботи по пристосуванню їх під музейні потреби. Сумське керівництво усіх рівнів брало активну участь у вирішенні нескінчених проблем, які виникали як під час реставрації пам’яток архітектури, так і у підготовці до відкриття в окремому приміщенні нового відділу – декоративного мистецтва, у зв’язку з чим науковці музею проводили активну пошуково-збиральницьку роботу. Протягом багатьох років заклад отримував повне фінансове забезпечення як на будівельні роботи, так і на придбання експонатів та виготовлення обладнання для нових експозицій. У ті роки до музейних фондів надійшло більше десяти тисяч експонатів, до 1983 р. були відкриті для відвідування  експозиції декоративного мистецтва та творів живопису, графіки і скульптури. У 1989 р. у цокольному приміщенні Троїцького храму було створено ще один новий відділ, який проіснував до 1996 р. – «Скульптурну галерею Івана Кавалерідзе», на той час то був єдиний в Україні музей сучасної скульптури і перший музей уродженця Сумщини, видатного скульптора, кінорежисера і драматурга.

Від поч. 1990-х рр. поступово були згорнуті експозиції нових відділів із-за повернення церковним громадам культових споруд, експонати перенесені до основної будівлі музею, де 15 тисяч предметів зберігаються з порушенням будь-яких норм (протипожежних, санітарних, ін…). Тогочасне керівництво області проігнорувало законодавство України, яким було передбачено виселення музейних закладів тільки за умови надання їм інших приміщень. Сумські можновладці імітували виконання закону – двічі приймали рішення про надання музею інших будівель, але до першої навіть не дозволили увійти, а на другу, де можна було розмістити два відділи, не планували фінансове забезпечення і через деякий час, звинувативши музей у бездіяльності щодо ремонту наданих приміщень, будівлю забрали. Не отримав тоді музей підтримки чи захисту і з боку управління культури.  З того часу взагалі в основному фінансуються так звані «захищені статті», вже більше тридцяти років минуло від капітального ремонту основної будівлі, яка у своїй цокольній частині наразі знаходиться в аварійному стані.

На початку 2000-х рр. несподівано виникла загроза реорганізації художнього музею : на черговій сесії облради було оголошено нову «стратегію його розвитку», а саме : об’єднання двох обласних музеїв і створення на їх основі заповідника, який буде під контролем ЮНЕСКО, а у місті таким чином в одному закладі одночасно будуть існувати Ермітаж, Третьяковська галерея, Маріїнський палац і Музеї Кремля… У 2015 р. на замовлення депутатів облради виконано вже інший проект під назвою «Музейний квартал» (з Сумським художнім у тому числі), який було оприлюднено на сайті «Музейного простору України».

Протягом останнього десятиліття підсилюється тиск з боку адміністративної системи, що деформує основний зміст роботи музею як науково-просвітницької установи, перетворюючи заклад у розважально-театральний. Нівелюється науково-дослідний потенціал – йде пряме втручання у наукові розробки, що веде до згортання тематики досліджень. Принижується престиж фахової підготовки музейників: у 2016 р. до Статуту музею внесено запис про те, що директором музею може стати особа, яка протягом трьох років працювала у будь-який сфері культури…  

У наслідку того, що відбувалося у 1920-1930-х рр., коли знавців музейної роботи, фахових дослідників пам’яток історії і культури змусили залишити музеї чи стратили фізично, стало припинення розвитку музейної галузі, була зруйнована система наукових досліджень та теоретичних напрацювань в музейній сфері, штучно перервався зв’язок між поколіннями музейних фахівців.

Таким чином Сумський художній музей у своїй сторічній історії мав біля тридцяти років розвитку, а усі інші роки тримався ­– й наразі тримається – на плаву. 

 

          Список літератури        

 

1. Ареф’єва Г. Історія Сумського художнього музею в світлі нових архівних досліджень / Г. Ареф’єва // Художній музей: минуле та сучасність : матеріали наук. конф., присвяченої 80-річчю Сумського художнього музею ім. Никанора Онацького. – Суми, 2001. – С. 16–18.
2. Ареф’єва Г. Хронологія становлення Сумського художнього музею ім. Никанора Онацького в документах і фактах (1919 – 1944) / Г. Ареф’єва // Конотопські читання : Зб. наук. праць. Вип ХІ. – Ніжин, 2020. – С. 12 – 20.
3. Ареф’єва Г. До питання розбудови музейної галузі в Сумському краї (на тлі загальнодержавних процесів в Україні 1917 –1939 рр.) / Г. Ареф’єва // Конотопські читання : Зб. наук. праць. Вип ХІ. – Ніжин, 2020. – С. 20 – 35.
4. Ареф’єва Г. До питання профілю Сумського художнього музею, створеного у 1920 р. Никанором Онацьким / Г. Ареф’єва // Роль музею у збереженні, реставрації та популяризації культурного надбання : матер. Всеукр. наук.-практ. конф. (з нагоди 35-ліття заснування Музею мистецтв Прикарпаття). – Івано-Франківськ : СІМИК, 2015. – С. 7–12.
5. Архів Н. Х. Онацького. – СХМ, КН-10146, МФ-37.
6. ДАСО, Р-3397, оп. 1, спр. 1, 9 арк.
7. Маньковська Р. В. Музейні установи та музейники у період «Великого терору» (1937-1938 рр.) [Електронний ресурс]. Режим доступу до статті : http://history.org.ua/LiberUa/978-966-02-6887-6/18.pdf
8. Онацький Н. Сім років існування Сумського музею / Н. Онацький. – Суми, 1927. – 15 с.
9. Журнал засідань комісії для з’ясування моментів розходження Голополітосвіти і Головнауки в поглядах на організацію музейної мережі та музейної політики в УРСР // Український музей. Збірник перший. – К., 1927. – С. 180.

• ЦДАВОВ і управління України ф. 2, оп. 7, спр. 36, арк. 103 – 107.

 

ОПУБЛІКОВАНО : Конотопські читання : Зб. наук. праць. Вип ХІІ. – Ніжин, 2021. – С. 29 – 41.