Лученко Є.Д., Портрет Шкурата С., 1972
Лученко Є.Д., Портрет Кавалерідзе І., 1978-1986
Сьогодні виповнюється 110 років із дня народження Лученка Євгена Дмитровича (1914–1994) – українського живописця, заслуженого художника України.
Народився на Чернігівщині, але в ранньому віці виїхав до Конотопа. Там здобуває професійну освіту у студії художника Олександра Гофмана, який приділяв багато часу навчанню писати з натури. 1931 р. Лученку вдається потрапити до Київського художнього технікуму, а з 1934 навчається у Київському художньому інституті в корифеїв українського мистецтва – Федора Кричевського та Карпа Трохименка.
Після закінчення Другої світової війни отримав добрі рекомендації та потрапив до кола «офіціозних художників», яким доручали писати портрети вождів. Однак Лученко вийшов далеко за межі «совєцького» канону, створивши блискучу галерею портретів діячів мистецтва й культури та пейзажів у реалістичному стилі.
Багато працював на пленерах у місті Седнів, поблизу Чернігова. Саме там створив «Портрет кіноактора Степана Шкурата» (1972), який зберігається у зібранні Сумського художнього музею. Статний образ портретованого з довгими козацькими вусами в білій вишитій сорочці привертає око глядача. Яскраві соковиті кольори, легкий пастозний мазок підкреслюють чаруючу красу українського літа. Серйозний погляд, спрямований у далечінь, вказує на харизматичну й вольову вдачу актора. Цей типаж неодноразово підкорював увагу режисерів і поціновувачів кіно.
Також Лученко був близьким приятелем скульптора, уродженця Роменщини, Івана Кавалерідзе, взяв участь у підготовці виставки до 100-річчя митця у Сумах. Загалом, він постійно був у колі видатних земляків. У музеї є полотно «У спогадах. Портрет І.П. Кавалерідзе» (1978–1986). Із особливим ліризмом автор зобразив постать Івана Петровича. На схилі літ, уже хворий у ліжку портретований гортає альбом, як символ спогадів, осмислення свого життєтворчого шляху. Вдумливе, зосереджене обличчя видає мудру людину із багажем прожитих років. Біля нього – столик зі скульптурою (проектом) Ярослава Мудрого з макетом Софії Київської, як знак нездійсненної мрії, бо втілено його було лише після смерті Майстра.