artmuseum.sumy.ua

АКАДЕМІК ЖИВОПИСУ

Микола Корнилійович (Корнилович) Пимоненко (1862 – 1912) — видатний  художник, член Товариства пересувних художніх виставок, майстер побутового живопису,  автор багатьох картин на сільську та міську тематику.

У 1876 Микола Пимоненко навчався в Київській школі малювання, якою керував Микола Мурашко, де пізніше працював як викладач. 1882 року Пимоненко вступив до Петербурзької Академії мистецтв, де навчався з такими майстрами, як В. Сєров, М. Врубель, С. Васильківський, М. Ткаченко, М. Беркос. Проте 1884 року Пимоненко змушений залишити Академію через стан здоров’я й матеріальні нестатки. 1885 року в Петербурзькій Академії мистецтв відбулася виставка, де вперше було експоновано картину М. Пимоненка «Гальорка». У 1891  він одержав звання почесного учасника  Академії  за заслуги в розвитку мистецтва. У 1904 Петербурзька Академія мистецтв присудила М. Пимоненку звання академіка.

У 90-х роках XIX століття брав участь у розписах Володимирського собору в Києві. Виконав образи Святої Анни і Миколая  Мірлікійського та деякі образи на фронтоні.

Протягом 1900 – 1912 років викладав у Київському політехнічному інституті.

На початку ХХ ст. Микола Корнилійович брав участь у міжнародних художніх виставках у Парижі, Берліні, Мюнхені, Лондоні.  На виставці 1906 р. у Мюнхені його картині «Страсний четвер» відвели одне з найбільш почесних місць, а автора полотна визнали дійсним членом Мюнхенського товариства художників. 1909 року його картину «Гопак» придбав Лувр, а митець став дійсним членом французького товариства «Інтернаціональна спілка митців».

Художник створював ліричний образ України з її чарівними пейзажами й життєрадісним народом. Він знаходив своїх героїв у сусідніх хатах, на гамірливих базарах, приводив додому «живу» натуру – то теля, то овечку. Він наряджав у святкове вбрання молодь і спостерігав за її веселощами, танцями, жартами. Більшість картин присвячено змалюванню життя сучасного йому села, в яких правдиво й поетично відтворено побут і звичаї українського селянства, яскраві образи людей із народу.

У Сумському художньому музеї ім. Никанора Онацького зберігаються твори Миколи Пимоненка. Його образи цілком відповідають передвижницьким тенденціям з притаманним заглибленням у селянську психологію, у пізнання селянської душі. На полотнах майстра «Дівчина з граблями» та «Дівчина з відрами» панує настрій святковості. Пимоненко милується босоногою дівчиною, яка спритно вправляється на сінокосі. Героїня художника органічна в тому середовищі, яке оточує її. Його селяни йдуть за водою, згрібають сіно, жнуть  пшеницю, вдягнені  в білі вишиті сорочки, ошатні червоні і кольорові керсетки, намиста, яскраві хустки. Їхня робота – то праця красивої і сильної людини, яка приносить відчуття радості і задоволення. Це прояв українського менталітету, що складався віками.

Справжнім символом краси і сили народу стала молода усміхнена селянка, котра постала на полотні майстра «Портрет дівчини-українки. Портрет Марії Нестеренко». Автор сповнює образ вродливої молодиці великою поетичною силою.

Перед глядачем ставна, чорноброва, кароока молода жінка, в образі якої відчувається природна шляхетність, що відображає  народний ідеал краси. Душевна рівновага, гострий розум, стримана серйозність, підкреслені спокійністю пози та виразом  обличчя з темними,  великими очима, роблять образ молодої українки особливо привабливими. Національне  традиційне народне жіноче вбрання характерне для Лівобережної України. Вишивана сорочка, поверх якої керсетка, різнокольорове намисто, дукачі, хустка у формі очіпка на голові, робить образ особливо значимим. Чорна довга коса підкреслює шляхетність та вроду. Вдалий композиційний прийом розміщення моделі майже у притул до переднього плану вдало виокремлює головну ідею твору і створює враження особливої природності моделі в ледь накресленому середовищі. Саме такими ми бачимо жінок на багатьох полотнах художника.

Звертався митець і до міської тематики. В експозиції знаходиться етюд до картини «Страсний четвер», що представляє Пимоненка художником, котрий прагне розв’язання складних живописних проблем. Об’єми, простір все тут виліплено подвійним світлом – природним, місячним та штучним від маленьких свічок, які обережно несуть прихожани. Ці різноколірні ліхтарики у нічній пітьмі спалахують теплими відблисками на обличчях старенької бабусі та її онуки, ніби споріднюючись з просвітленим станом їхньої душі. Гра світла й тіні народжує настрій таїнства і, водночас, допомагає авторові виділити композиційно-змістовні центри, передати відчуття просторової перспективи, руху двох людей посеред  натовпу, що повільно посувається з храму. Сцена відбувається на Подолі, біля церкви Богородиці Пирогощі.

Значення творчості Миколи Пимоненка виходить за межі часу, в який жив митець. Картини репрезентують не тільки визначну сторінку історії національної культури, а й багатобарвну живописну панораму життя українського народу.