artmuseum.sumy.ua

Під українським небом

до 190-річчя від дні народження

Лева Михайловича Жемчужникова (1828-1912)

У 2018 році виповнюється 190 років від дня народження Лева Михайловича Жемчужникова – живописця, графіка, реаліста, майстра побутового жанру. Рід Жемчужникових – від потужного роду Кирила Розумовського та його сина Олексія, яке зростило письменників Антонія Погорельського та його племінника Олексія  Толстого. Останній доводився Леву Михайловичу кузеном й співавтором образу Кузьми Пруткова.

У зібранні Сумського художнього музею зберігаються 8 графічнх  робіт художника. Більшість із них увійшли до альбому «Живописна Україна» (1861-1862). Надійшли твори до музею у 1936 році із Української державної картинної галереї (м. Харків).

У творчій спадщині Лева Михайловича графіка не лише посідає провідне місце, а й становить особливо вагому частку його мистецької спадщини. Відвідуючи класи Академії мистецтв, прислухаючись до порад відомого живописця і гравера Олексія Єгорова, представника академічного класицизму, Жемчужников на перших порах посилено копіює твори художників-класиків. Він створює алегоричні й міфологічні ескізи, домагаючись виразності у варіаціях композиційного ряду. Матеріали й техніка рисунка різноманітна: акварель, чорнило, сепія, перо. Дух класики, вміння користуватись її прийомами, проявилися у художника саме в ескізах. До них він звертався як до вправ у створенні композиції. В музейному зібранні твір «Персей, який звільняє Андромеду» (1851), виконаний сепією у вільній начерковій манері. Проте, продовжуючи й далі рисувати з антиків, він все частіше й частіше звертався до життя, все більше малював з натури.  

Лев Жемчужников належав до небагатьох російських інтелігентів, котрі виявляли живий інтерес до української культури. У 1852-1856 роках, коли йому було 24 роки, художник вперше потрапив в Україну, й на все життя полюбив цей край щирою великою любов’ю. Мандруючи селами й містами, він занотував у щоденнику: «Наконец-то я попал в серце Малороссии. Это было около Гадяча. И что за вид в Гадяче – восторг!». А пізніше, підсумовуючи значення цих поїздок, художник напише: «Искра, таившаяся в душе моей, разгорелась пламенем любви к Малороссии, к её народу, песне, истории – всё мне стало родным. // … //. Есть же, значит, в Малороссии что-то, что расшевелило душу и дало ей пищу, обратило в пожар, таившуюся во мне искру».  

Велику частину малюнків Л. Жемчужников виконав у селі Ковалівці на Полтавщині, а також на Київщині, Чернігівщині. Серед них «Жебрак з поводирем»,  «Жебраки. Сліпий бандурист з містечка Седнєва з хлопчиком-поводирем». Це замальовки українських селян, сцен їхнього життя, начерки хат, а також низка ескізів до картин і офортів з українського побуту та життя козацтва. В його творчості виділяються демократичність, глибоке знання народного життя, симпатія до українського селянства. Багато тепла, щирого почуття вклав художник у зображення народних співців-кобзарів, образи яких, на його думку, необхідно зберігати для нащадків з вдячністю за те, що «поетичні думи і перекази народу сприймали й передали їх нам з  художньою увагою до кожного слова». Деякі з офортів витримані в улюбленій манері Жемчужникова контурного рисунка, основну роль у якому відіграє лінія. Після знайомства з Костянтином Трутовським у 1860 році почалася спільна творча співпраця. За його малюнком «Тиміш Сапенко чумак з Хоролу» Жемчужников виконав офорт. Твір нескладний за виконанням, але сповнений глибокого змісту. Образ літнього чоловіка постає перед глядачем з зажурливими, сумними, розумними очима. Стислі вуста, гордовито піднята голова говорять як про твердий характер, так й бунтарський дух і непокору портретованого.

Митець збирав і записував український фольклор, тоді ж познайомився з кобзарем Остапом Вересаєм. Повернувшись до Петербурга, він отримав у подарунок від поета О. Толстого «Кобзар» Т. Шевченка, почав цікавитися життям поета, мріяв познайомитися з ним особисто. «Вбачаючи в мені палку любов до Малоросії, Олексій Толстой, який полюбив Малоросію з дитинства, цілком мені співчував і, бажаючи втаємничити мене в красу її мови, подарував мені витвір Шевченка /.../».

З тих пір для нього Т. Шевченко став другом, хранителем шевченківської традиції: «Шевченком я тішився, читав і перечитував, читав іншим, відкриваючи їм красу, сердечність і силу цього замученого генія». На продовження Шевченкової «Живописної України» (1844)  у 1861-1862 роках із допомогою І. Соколова, К. Павлова,  К. Трутовського, О. Бейдемана  інших художників, створив серію аркушів за такою ж назвою і видав їх альбомом як додаток до журналу «Основа». Із 49 офортів сам виконав 22 за власними начерками і малюнками.

У «Поясненні до малюнків «Живописної України» автор зазначав: «Багато років тому Тарас Григорович Шевченко почав видавати альбом малюнків, під назвою «Живописна Україна». Люблячи й глибого поважаючи Тараса Шевченка, я вирішив назвати своє видання тим самим іменем, у пам’ять Шевченка. Нехай моя праця служить ніби продовженням колишньої праці Тараса Григоровича». В цьому журналі надрукував спогади про Кобзаря, написав про нього вступну статтю.

У «Щоденнику» Тарас Григорович висловлював бажання зустрітися з Левом Михайловичем, говорив про нього як про «человека, который так искренно, нелицемерно полюбил мой милый родной язык и мою прекрасную бедную родину». Особиста зустріч відбулася після повернення Л.Жемчужникова до Петербурга в жовтні 1860 року. Шевченко, дізнавшись, що художник у Петербурзі, сам розшукав його. В подальшому це сприяло створенню цілого ряду творів за мотивами поезій Кобзаря.  

Різножанрові твори Лева Жемчужникова збагатили українську культуру в галузі офорту, заклали підгрунтя для подальшого нового розвитку українського образотворчого мистецтва.

Ст. науковий співробітник Ткаченко В.М.