artmuseum.sumy.ua

Мистецтво через страждання та радість

«Віктор Іванович Зарецький (1925-1990) – живописець. В 1853 р. закінчив Київський художній інститут, де вчився у Г. Титова та С. Григор’єва. Працював у галузі станкового і монументального живопису». За цим скупим записом та  переліком основних творів у «Словнику художників України» (1973) стоїть ім’я видатного художника ХХ століття, українського модерніста, майстра пейзажу, портрету та жанрової картини, для якого головним в житті було мистецтво. Саме у 1970-і роки Зарецький, як учасник дисидентського руху зазнає утисків від тодішньої політично-ідеологічної радянської системи, і до кінця життя його ім’я замовчується, а між тим, останні два десятиріччя його творчості в житті художника були одними з найкращих. Він створив свій власний стиль «метафоричних бачень» його називали «українським Клімтом».

Народився художник у лютому, в Білопіллі на Сумщині. Його мистецьке призначення було обумовлено з народження: так у біографічних записах зазначено, що ходити та малювати він став одночасно. Дитячі роки майбутнього художника пройшли на Донбасі. Навчаючись, він досконало оволодів законами реалістичного бачення мистецтва з його соціалістичними засадами –«шахтарський» та «селянський» періоди (“Дівчата”, ”Сон-трава”), а також твори міської тематики. Образи українських сільських дівчат стали хрестоматійними, вони написані з відчуттям всеохоплюючої напруженої тривоги, яка тоді існувала в суспільстві.

Під час навчання Зарецький отримав Репінську, потім Сталінську стипендії, дипломну картину «До Мавзолею» у 1953 р. художник написав «на відмінно». За свою активну творчу та громадську діяльність художник мав багато нагород, серед яких і Шевченківська премія (надана посмертно у 1994 р.). Вивчаючи культуру та історію українського народу, художник шукав свій стиль, суто своє бачення творчих образів. Завдяки новим формам вираження, він намагався віднайти глибинні духовні теми, звертаючись до сталих мистецьких засад епохи модернізму. Так, у 1960-і, на хвилі так званої хрущовської «відлиги», разом з дружиною, художницею Аллою Горською був створений мистецький клуб «Сучасник», вступивши до лав мистецького руху художників - шістдесятників, сповідуючи відродження національних традицій. До цього ж періоду відноситься і «Дівчинка з соломинкою» з колекції Сумського художнього музею як один з кращих сонячних дитячих образів в українському мистецтві. Віктор Зарецький дружив з такими прогресивно мислячими діячами, як Василь Симоненко, Василь Стус, Євген Сверстюк, Панас Заливаха, Іван Дзюба, Ліна Костенко, Іван Драч, Людмила Семикіна, В. Черновіл та ін. То були часи високого духовного підйому української культури, які на початку 1970-х закінчились жорстокими репресіями тоталітарної країни.

Після трагічної загибелі дружини і батька прийшли тяжкі роки страждань і поневірянь. І тільки любов до професії повернула художника до життя. Поряд зі створенням високо мистецьких полотен «Джаз», «Пристрасть», «Автопортрет з музою» у 1980 р. йому замовляють оформлення театрів в Івано-Франківську, Сімферополі та Сумах. Для фойє театру ім. М. Щепкіна за ескізами Зарецького сумськими керамістами був виконаний монументальний твір на тему про райську істоту, яка зачаровувала людей своїм співом. В основу композиції покладений міф про птаха Сирина, під час співу якого все навкруги не тільки наповнювалося звуками надзвичайної краси, а й освітлювалося. Горизонтальна композиція на стіні була задумана у вигляді птахів, що «летять до сонця, як фатум, як доля України», – писав у своїх спогадах художник. Символіка твору передана завдяки складній стилізації рельєфів та грі кольорів із золотими сяючими кульками, що уособлюють зерна. Сакральною узагальненістю форм вражає композиція твору, яка, ніби символічна фата нареченої, затрималась у повітрі. Художник вдало використовує рослинні елементи, характерні для стилю модерн, поширеного в Європі на початку ХХ ст. Отже, панно тематично повністю відповідає функціональній спрямованості інтер’єру театрального закладу.

Найвідоміші твори Віктора Зарецького: цикл «Шахтарі», триптих «Мистецтво», «Автопортрет з дружиною», «Голодомор», «Пахар В. Стус» та інші. Крім свого мистецтва, молодому поколінню художників Зарецький, як вчитель залишив свою учбову систему  «Роздуми біля полотна», у яких є такі записи: «На полотно треба дивитись як на музику ліній, плям, кольору. Мистецтво – це життя, передане художньою мовою, але без знань ремесла і школи не можна його пізнати. … Якщо поряд нема гарного вчителя – бери у вчителі Веласкеса, Врубеля. Ремесло завжди повинно надихатися живими соками цього могучого дерева…» .

У 2001 р. в Сумах, у мистецькому центрі «Собор» відбулась персональна виставка В.І. Зарецького, влаштована сином художника Олексієм Вікторовичем. На виставці експонувались картини 1960-х років, періоду так званого «андеграунду», а також роботи останніх років життя написані в стилі «української сецесії», серед яких виокремлювалась «Чорнобильська мадонна».

Митець ніколи не «стояв» на місці, він увесь час шукав нові методи та засоби самовираження, завдяки його високій філософській самосвідомості. У 2009 р. з Дирекції художніх виставок України до Сумського художнього музею було передано полотно «Молодик» з зображенням українського ночі з молодим місяцем, датоване 1988 роком. Стилізований літній мотив створено, немов пісня у багатоманітній зеленій тональній гармонії кольорів.

Крім України, роботи художника зберігаються в Америці та в Європі. У 1990-х рр. на аукціоні CHRISTIE’S було продано понад двадцять картин митця. Художня творчість В.І. Зарецького відбилась у різних видах мистецтва і не лише у живописі, а й у графіці, монументальних фресках, скульптурних рельєфах, мозаїках, які представляють яскравий та гармонійний світ, переданий професійно, через своє особисте сприйняття дійсності, що зробило його спадщину високо духовною.

Директор музею Юрченко Н.С.