artmuseum.sumy.ua

Ткаченко Михайло Степанович

1860–1916

В зібранні Сумського обласного художнього музею ім. Н.Онацького знаходяться дві роботи художника Михайла Ткаченка. Представник харківської школи, митець, який один із перших використав у своїй творчості досягнення французьких імпресіоністів. Учень М. Клодта та В. Орловського. М.Ткаченко після закінчення Петербурзької академії продовжив навчання у Парижі. Протягом 1880-1892р. відвідував приватну академію Ф. Кормона. У 1902 р. Ткаченко був призначений на посаду Головного художника Морського відомства.

Михайло Степанович здобув визнання у критиків та шанувальників мистецтва, його цінували царські особи та президенти. Виставлявся він разом з офіційно визнаними французькими імпресіоністами, засвідчивши те, що є майстром світла, митцем, картини якого як завжди вирізнюються сяючою палітрою. Довгий час, проживаючи у Франції, він був тісно пов’язаний з Україною, ніколи не забував про своє коріння. Кожного літа митець повертався за натхненням в Україну, щоб створити на полотні природу рідного краю, а потім представити її французькій публіці, незмінно викликаючи захоплення останньої.

Прикладом може служити живописна робота часу навчання у академії, коли за порадою Клодта та Орловського, художник багато працює на пленері «Хата. Захід сонця». Художник зображує мальовничий куточок українського села – освітлену сонячними променями селянську хату під стріхою, що проглядає крізь стовбури беріз. Твір відзначається передусім природністю мотиву, зовнішньою простотою, чітко організованою композицією, детальним промальовуванням зображеного. Автор тонко відтворив прозорість повітря, настрій спокою та тиші, млявість сонячного, але вже згасаючого літнього дня. Весь пейзаж потопає в ніжному мареві зеленувато-блакитно-вохристих соковитих тонів.

Твори Ткаченка трохи монохромні й темнуваті в колориті. Це характерно і для його березової «Алеї в парку». Картина виконана в темних тонах, лише центр її яскраво висвітлений сонцем. В ній детально опрацьовані форми дерев, трави, доріжки. По різному покладено мазок на поверхню різних фактур. Видно дрібний мазок вертикальних доторкань кісточки, що відтворює ріст трави, зображених на першому плані, та горизонтальні рухи кісточки, що передають бугристу поверхню доріжки. Досить живописно подані сонячні відблиски на листях, виразний ритм створюють контрасти світлих плям та падаючих тіней. Урівноважує композицію одинока постать жінки, яка, здається, не просто відпочиває у парку, а роздумує над плином життя. Мотив дороги – філософська розповідь про долю людини, її життєвий шлях. В даному випадку – це одинокість, смуток, а світлі промінці, що пробиваються крізь крони дерев за спиною героїні, підтверджують швидкоплинність життя й те, що все краще в ньому вже відбулось.

Ст. науковий співробітник Ткаченко В.М.