![DSC_7095](assets/cache/images/assets/galleries/46/dsc_7095-330x330-605.jpg)
![DSC_7095](assets/cache/images/assets/galleries/46/dsc_7095-330x330-605.jpg)
![DSC_7094](assets/cache/images/assets/galleries/46/dsc_7094-330x330-977.jpg)
![DSC_7093](assets/cache/images/assets/galleries/46/dsc_7093-330x330-fad.jpg)
![DSC_7092](assets/cache/images/assets/galleries/46/dsc_7092-330x330-a71.jpg)
![DSC_7091](assets/cache/images/assets/galleries/46/dsc_7091-330x330-0e7.jpg)
![DSC_7090](assets/cache/images/assets/galleries/46/dsc_7090-330x330-0e9.jpg)
![DSC_7089](assets/cache/images/assets/galleries/46/dsc_7089-330x330-0d4.jpg)
![DSC_7088](assets/cache/images/assets/galleries/46/dsc_7088-330x330-c9d.jpg)
![DSC_7087](assets/cache/images/assets/galleries/46/dsc_7087-330x330-b28.jpg)
![DSC_7086](assets/cache/images/assets/galleries/46/dsc_7086-330x330-f64.jpg)
![DSC_7085_2](assets/cache/images/assets/galleries/46/dsc_7085_2-330x330-1a8.jpg)
![DSC_7084](assets/cache/images/assets/galleries/46/dsc_7084-330x330-0c0.jpg)
![DSC_7082](assets/cache/images/assets/galleries/46/dsc_7082-330x330-f62.jpg)
![DSC_7081](assets/cache/images/assets/galleries/46/dsc_7081-330x330-8cb.jpg)
![DSC_7080](assets/cache/images/assets/galleries/46/dsc_7080-330x330-af1.jpg)
![DSC_7079](assets/cache/images/assets/galleries/46/dsc_7079-330x330-7f3.jpg)
Василь Іванович Лопата
нар. 1941 р.
«Я йшов до Кобзаря все своє життя…»
Він народився в Новій Басані на Чернігівщині. З дитинства – виняткова схильність до малювання. Бажання стати художником перемогло і тоді, коли закінчив з відзнакою зоотехнікум: замість дороги до сільськогосподарської академії обрав стежину до Київського училища прикладного мистецтва. У 1970 – випускник факультету графіки (книжкова майстерня професора В.Касіяна) Київського художнього інституту. Молодий графік вже тоді любив працювати над історичною тематикою, героїчним епосом, а над усе – осмислювати Шевченкові твори.
В зібранні Сумського обласного художнього музею ім. Никанора Онацького зберігається 16 аркушів з графічного циклу Шевченкіани Василя Лопати. Безпосередньо до «Кобзаря» автор приступив уже зрілим майстром. П’ять років (1987-1992) присвятив ілюструванню великої книги Т. Шевченка: «Я виконав до «Кобзаря 110 гравюр, але, здається, міг зробити і втричі більше, така благодатна ця поетична енциклопедія України». Цієї книги ніхто не замовляв художнику. Допомогли видати «Кобзар» ентузіасти Товариства української мови імені Тараса Шевченка «Просвіта». І книга досить швидко вийшла у світ, як значиться на титульному аркуші, «з нагоди першої річниці незалежності України та Всесвітнього форуму українців». Унікальне видання з тиражем усього у дві тисячі примірників відразу стало бібліографічною рідкістю. За цю працю Василь Лопата удостоєний звання Лауреата премії імені Тараса Шевченка (1993).
Він узяв для роботи одну з найбільш важких технік гравюри – різцеву. Гравірував то на лінолеумі, то на твердому пластику. Але у всіх випадках його лінія була тоненька, витка і ніжна. Легкість і мальовничість – визначальні риси манери Володимира Івановича. У відтворенні поетичного світу Тараса Шевченка митець вдається до різних засобів зображення – гіперболи, метафори, алегорії. Художник веде свою розповідь у двох композиційних планах: перший – це реальність, другий – уява. Двопланове зображення дає змогу автору передати більш конкретно зміст шевченкового вірша, а також конкретність епізоду того чи іншого твору на тлі загального соціального та політичного становища («Мені тринадцятий минало…», «У всякого своя доля…»). У полі зору митця опинилися події, в яких реальні люди набувають ще й метафоричного, символічного або алегоричного сенсу («Марія», «Іван Підкова»).
У вірші «У нашім раї на землі» стара жебрачка у латаній свитині – це не лише образне протиставлення молодій матері з «своїм дитяточком малим», а й образ-алегорія, що несе в собі велике узагальнення. Не випадково митець ідентифікує стару виснажену, забуту всіма матір з характерним українським краєвидом: жебрачка немов би розчиняється у цьому пейзажі – деталі дерев, пагорбів видніються крізь неї, вони у ній самій. Тут одночасно єдність і протиставлення: чудовий куточок природи, наша Україна, «наш рай на землі» – і раптом така трагічна постать жінки, яка уособлює матір – Україну.
Майстра можна віднести до нового слова в ілюструванні великої поетичної спадщини, першої постаті в панорамі української літератури.
Ст. науковий співробітник Ткаченко В.М.