DSC_7095

DSC_7094

DSC_7093

DSC_7092

DSC_7091

DSC_7090

DSC_7089

DSC_7088

DSC_7087

DSC_7086

DSC_7085_2

DSC_7084

DSC_7082

DSC_7081

DSC_7080

DSC_7079


Василь Іванович Лопата

нар. 1941 р.

«Я йшов до Кобзаря все своє життя…»

Він народився в Новій Басані на Чернігівщині. З дитинства – виняткова схильність до малювання. Бажання стати художником перемогло і тоді, коли закінчив з відзнакою зоотехнікум: замість дороги до сільськогосподарської академії обрав стежину до Київського училища прикладного мистецтва. У 1970 – випускник факультету графіки (книжкова майстерня професора В.Касіяна) Київського художнього інституту. Молодий графік вже тоді любив працювати над історичною тематикою, героїчним епосом, а над усе – осмислювати Шевченкові твори.

В зібранні Сумського обласного художнього музею ім. Никанора Онацького зберігається 16 аркушів з графічного циклу Шевченкіани Василя Лопати. Безпосередньо до «Кобзаря» автор приступив уже зрілим майстром. П’ять років (1987-1992) присвятив ілюструванню великої книги Т. Шевченка: «Я виконав до «Кобзаря 110 гравюр, але, здається, міг зробити і втричі більше, така благодатна ця поетична енциклопедія України». Цієї книги ніхто не замовляв художнику. Допомогли видати «Кобзар» ентузіасти Товариства української мови імені Тараса Шевченка «Просвіта». І книга досить швидко вийшла у світ, як значиться на титульному аркуші, «з нагоди першої річниці незалежності України та Всесвітнього форуму українців». Унікальне видання з тиражем усього у дві тисячі примірників відразу стало бібліографічною рідкістю. За цю працю Василь Лопата удостоєний звання Лауреата премії імені Тараса Шевченка (1993).

Він узяв для роботи одну з найбільш важких технік гравюри – різцеву. Гравірував то на лінолеумі, то на твердому пластику. Але у всіх випадках його лінія була тоненька, витка і ніжна. Легкість і мальовничість – визначальні риси манери Володимира Івановича. У відтворенні поетичного світу Тараса Шевченка митець вдається до різних засобів зображення – гіперболи, метафори, алегорії. Художник веде свою розповідь у двох композиційних планах: перший – це реальність, другий – уява. Двопланове зображення дає змогу автору передати більш конкретно зміст шевченкового вірша, а також конкретність епізоду того чи іншого твору на тлі загального соціального та політичного становища («Мені тринадцятий минало…», «У всякого своя доля…»). У полі зору митця опинилися події, в яких реальні люди набувають ще й метафоричного, символічного або алегоричного сенсу («Марія», «Іван Підкова»).

У вірші «У нашім раї на землі» стара жебрачка у латаній свитині – це не лише образне протиставлення молодій матері з «своїм дитяточком малим», а й образ-алегорія, що несе в собі велике узагальнення. Не випадково митець ідентифікує стару виснажену, забуту всіма матір з характерним українським краєвидом: жебрачка немов би розчиняється у цьому пейзажі – деталі дерев, пагорбів видніються крізь неї, вони у ній самій. Тут одночасно єдність і протиставлення: чудовий куточок природи, наша Україна, «наш рай на землі» –  і раптом така трагічна постать жінки, яка уособлює матір – Україну.

Майстра можна віднести до нового слова в ілюструванні великої поетичної спадщини, першої постаті в панорамі української літератури.

Ст. науковий співробітник  Ткаченко В.М.