На гойдалці. 1907
Богомазов Олександ Костянтинович
1880 - 1930
«…душа забуває прозу життя і відчуває божество…»
О. Богомазов
Картина видатного українського художника, уродженця Сумщини Олександра Богомазова «На гойдалці» (1907) є не лише однією з кращих робіт митця раннього періоду творчості, а й, на думку фахівців, своєрідним символічним початком нової доби в українському образотворчому мистецтві. До музею він надійшов у 1920-і р. з колекції Оскара Гансена, який був меценатом і підтримував молодих художників.
Двадцять сім років було художнику, коли був написаний цей імпресіоністичний твір. На картині зображена дівчина, з чистим поглядом великих карих очей. Її голівка з пишною русявою зачіскою композиційно вписується в контур спинки широкого крісла-гойдалці. Розгойдуючись вона, ніби на якийсь позов природи – птахів або легкого шелеста листя, повернулась до вікна, і сонячне повітря теплим вранішнім подихом осяяло її обличчя, обережно торкнулось її волосся жовтим бликом-птахом. Цей ефект з’явився завдяки вдалому розміщенню моделі в інтер’єрі зі спрямованим освітленням праворуч.
Художник ніби заглянув у ледь вловимий повсякденний аспект життя: у внутрішній стан моделі, в її позамежний світ. Обличчя вирішене завдяки пастельним розтяжкам світлих блакитно-сріблястих напівтонів прозорої повітряної маси, через фактурний дрібний краплинний мазокта продуману колірну гаму. Саме ці зображувальні засоби, які характерні для творчої манери Богомазова, сприяють надзвичайному мерехтінню й подиху. «Краса не в баченому, а у відчутному переживанні», – стверджував митець .
Живописець ілюзорно передає вібрацію світлоповітряної атмосфери твору. Фактурна манера пуантилізму та техніки „allа prima”, що особливо була характерна для французьких неоімпресіоністів, з відчуттям мінливості повітряного середовища адекватна і багатій „палітрі” людських почуттів (в даному випадку моделі і художника). Твір надзвичайно музичний. Сім кольорів спектру перегукуються з сімома нотами, насамперед, фактурної мелодії сонати. Дівчина ніби розгойдується під певний музичний такт. Саме ці аспекти засобів живопису були програмними в творчості французьких імпресіоністів та їх послідовників, зокрема, українських і російських художників початку ХХ ст., насамперед, М. Мурашка, В. Борисова-Мусатова, Р. Фалька та інших знаних митців, для яких саме перше десятиліття ХХ ст. пройшли під впливом постімпресіоністів – пошуків нових форми вираження.
Художники, творчість яких розвивалось на світанку нової доби, керувались новим ставленням до розвитку національної культури, коли панували різні мистецькі течії і, насамперед, стиль „модерн”, в якому духовні засади символізму були провідними.
Отже, українські художники були у авангарді нового мистецтва, і, якщо «батьком російського футуризму» був Давид Бурлюк, то «батьком» українського фовізму і кубофутуризму по праву вважається Олександр Богомазов (до речі, – обидва уродженці Сумщини). Після навчання, на початку своєї діяльності, живописець займав досить активні позиції на художньому олімпі України, що вирізняло його серед розмаїтого мистецько-культурного загалу і мало значний вплив на сучасників.
Як і інші вітчизняні модерністи початку ХХ ст., художник вивчав народні обряди, орнаменти, етнографію. Його цікавила середньовічна ікона з її кольоровою символікою та перспективою, що залучала до себе. Багато часу митець проводив під склепіннями Софії Київської. Все це надихало Богомазова: «душа забуває прозу життя і відчуває божество, мисль звертається всередину і людина земна стає дрібненькою і жалюгідною».
Значного внеску набула і епістолярна спадщина майстра, яка й до сьогодні звучить сучасно. Так, він наголошував на головних істинах для будь-якого художника: «Мистецтво складається з чотирьох елементів: лінії, форми, кольору і площини картини», проголошуючи високо духовні цінності, як-то «…немає предмета, немає речі, а є щось інше, і це не лише – світ взаємних стосунків, впливів дивно-прекрасних сказань, ліній і барв, а світ вловлений душею!».
Директор музею Н.С. Юрченко
