Айвазовський І.К.1817 – 1900. Шторм. 1865

Шторм. 1865

Айвазовський І.К.1817 – 1900. Місячна ніч в Криму. 1839

Місячна ніч в Криму. 1839

«Портрет И. Айвазовского работы»

Тиранов О.В. (1808-1859) Портрет И. Айвазовского. 1841

Академія художеств у СПб

Академія художеств у СПб

Будинок, де народився

Будинок, де народився

Картинна галерея у Феодосії

Картинна галерея у Феодосії

Могила Айвазовського

Могила Айвазовського


Айвазовський Іван Костянтинович

1817 - 1900

В зібранні Сумського обласного художнього музею ім. Н.Онацького зберігаються сім творів художника Івана Айвазовського.

І. К. Айвазовський народився 17 липня 1817 у Криму, м. Феодосія, у сім’ї армянина. Тяга до мистецтва проявилася рано. Обдарованість хлопчика було помічено градоначальником Феодосії Олександром Івановичем Казначеєвим. Він улаштував 14-літнього підлітка в Симферопольську гімназію, а надалі клопотався про вступ до Академії художеств.

В АМ у Петербурзі (1833-1839) І. Айвазовський навчався у класах пейзажного живопису професора М. Воробйова та батального живопису професора А Зауервейда. Шестирічний курс навчання Іван закінчив за чотири роки.  На початку 1837 за морські пейзажі отримав золоту медаль. До цього періоду належить полотно «Місячна ніч. Гурзуф». Твір надійшов до музею у 1920 з колекції О. Гансена.  Це романтичне полотно, в  якому автор створив образ чарівної тихої теплої літньої ночі. Класична кулісна композиція, урівноважена з обох боків та закомпонована в овал, створює відчуття тиші та дрімоти. Золоте світло місячного сяйва висвітлює плавні контури гори Аю-Даг. Лише місячна доріжка сповнена руху і створює враження повільного ритму хвиль з човнами та вітрилами, зачаровуючи глядача романтичною ефектністю південної ночі.

У 1839 Айвазовському було присвоєння звання класного художника. У липні 1840 він вирушили  за кордон. Чотири роки провів Айвазовський в Італії. Він побував у Римі, Неаполі, Венеції, Флоренції. В цей же період побував у Англії, Франції, Бельгії, Голландії, Іспанії, здійснив мандрівку по Середземному морю до Мальти. За порівняно короткий строк Айвазовський був признаний у Європі і став почесним членом багатьох європейських Академій художеств: Флорентійської, Петербурзької, Римської, Паризької, Амстердамської, Штутгарської. Автопортрет Айвазовського розміщено у галереї Пітті (Флоренція).

1850-60-ті роки – явна пристрасть до зображення  розбурханого моря. Із 6 тис. картин – 4 тис. бурі. Художник зображував море як живу стихію, як грізну силу, що кличе до мужності та відваги. В картині «Шторм» із зібрання СОХМ все пронизано драматизмом, напругою  і романтикою. Могутня морська стихія розбиває кораблі, а по небу гонить важкі хмари. Драматизм ситуації підсилено палаючою загравою на обрії. Проте від полотна не віє неминучою бідою. Сам автор примушує глядача милуватися красою розбурханого моря. А промені сонця, прорвавшись крізь хмари, народжують настрій бадьорості й надії. Зменшується натиск хвиль, а постраждалих на кораблі чекає допомога від моряків із судна, що сховалося від бурі у тихій бухті.  

До останнього дня Айвазовський залишався вірним мистецтву, своєму покликанню. Під час роботи над варіантом композиції «Вибух корабля» його спостигла смерть. Це сталося в ніч на 2 травня 1900 р. Похоронено Айвазовського в старій Феодосії  біля стін середньовічного армянського храму св. Сергія. На могилі встановлено пам’ятник із білого мармуру. На ньому написано армянською і російською мовами: «Рождённый смертным, оставил после себя бессмертную память».

Айвазовський патріот свого міста, своїми справами заслужив повагу та любов співгромадян. У 1881 удостоєний звання Почесного громадянина Феодосії: «в уважение особенных заслуг, оказанных городу». Він турбувався про його розвиток: побудував у Феодосії гімназію і бібліотеку, археологічний музей і першу на півдні Росії картину галерею. Саме із його маєтку Субаш на його  вимогу  було проведено залізницю, водоканал.

Даючи загальну характеристику творчості І.Айвазовського, І.Крамськой сказав: «Айвазовский, кто бы и что ни говорил, есть звезда первой величины во всяком случае, и не только у нас, а в истории искусства вообще».

                                                                                       

Ст. науковий співробітник Ткаченко В.М.