ПОЛІФОНІЯ ТВОРЧОСТІ МАРІЇ БАШКІРЦЕВОЇ
«Прийде день, і моє ім'я, подібно до грому, прокотиться по всій землі»
Марія Башкірцева «Щоденник», 23 січня 1874 р.
У листопаді виповнюється 165 років із дня народження Марії Башкірцевої (1858 – 1884) – французької художниці з українським корінням, мемуаристки, скульпторки, легенди в мистецькому світі, життя якої налічує лишень чверть століття, але пам'ять про неї не згасає. Стала першою слов’янською жінкою, чию роботу придбав Лувр.
Художній талант розвивала в Академії Жуліана (Париж). На той час це був ледь не єдиний заклад, що давав можливість жінкам навчатися малюванню. Її живописні та графічні історії – це переважно жанрові й портретні роботи, котрі розкривають світ паризького передмістя, повсякдення робітниць, служниць, безпритульних дітей, школярів. Меншу частину складають пейзажі, натюрморти, рідкісними є твори на євангельські, історичні сюжети. Працювала також у техніці гравюри, займалася скульптурою.
Потужна сила думки талановитої панночки знайшла своє відображення у всесвітньовідомому «Щоденнику», над яким Марія працювала понад 10 років, і був опублікований вже після відходу авторки у засвіти. 106 рукописних зошитів французькою мовою детально розкривають не лише подих тогочасної епохи, а, насамперед, передають духовний досвід розуміння неминучої смерті, безперервну жагу до знань, самореалізації, визнання. «Щоденник» Башкірцевої став сенсацією, а в подальшому й класикою французької літератури.
Мистецька спадщина Марії Костянтинівни налічує понад 150 картин, 200 малюнків. На жаль, значну частину живописного доробку втрачено під час революції 1917 року та Другої світової війни. Чимало її робіт є надбанням кращих музеїв Франції, США, Німеччини, Данії, Італії, Великобританії, Чехії, Сербії, Греції, приватних збірок.
В Україні є лише три її картини в художніх музеях Харкова, Дніпра та Сум. Сумський обласний художній музей ім. Никанора Онацького пишається психологічно виразним автобіографічним живописним полотном «Горе» (1882), створене художницею під час другого приїзду на батьківщину за 2 роки до смерті. Арсенал художньо-зображувальних засобів зведено до мінімуму, проте вони змістовні, напрочуд символічні, а назва роботи підсилює гостроту безпорадності, неминучості доленосного вироку. Перевага чорного кольору, який мовби поступово поглинає жіночу постать, є домінуючим у цій історії. Навпроти образу, наче в дзеркалі, як полум’я на скляній вазі, мерехтить ясний відблиск, що нагадує дівочий силует. Автор ніби проводить паралель між світами, фіксуючи в тому полум’ї своє згасаюче майбутнє. Роботу написано місцями хаотичними пастозними мазками, демонструючи особисту внутрішню боротьбу, хаос думок і передчуттів. Подібно глибокому самоаналізу, який зустрічаємо на сторінках автобіографічного «Щоденника», німий діалог на полотні «Горе» є ілюстрованим його доповненням.
Марія Башкірцева померла від туберкульозу у віці 25 років, не доживши декілька тижнів до свого 26-річчя. Похована в Парижі, на цвинтарі Пассі.
Науковий співробітник Світлана МОРОЗОВА
.jpeg)
