Вишиванка
Народні традиції створення та носіння етнічного одягу на сьогодні стали модною тенденцією в українському суспільстві. В першу чергу, це стосується вишиванки. Історія її зародження сягає в далекі часи Київської Русі, відкриваючи сучасному поколінню потужні знання про свій рід, рідний край та світовідчуття предків.
В третій четвер травня в Україні традиційно прийнято відзначати Всесвітній день вишиванки, який присвячений розквіту національної культури. Ініціатива популяризації та збереження українських цінностей насамперед серед молоді та населення загалом зародилася в 2006 році в студентських та викладацьких колах, на сьогодні поширена більш ніж в 50 країнах світу.
В сучасному розумінні вишиванка – це вишиті певним орнаментом сорочки, які є головним елементом прикраси святкового вбрання. Основою для неї слугувала жіноча додільна сорочка з льняного полотна, яка одночасно могла бути і натільним і верхнім одягом.
В колекції Сумського обласного художнього музею ім. Н.Онацького зберігається близько 200 одиниць народних жіночих сучасних блуз та старовинних сорочок кін. ХІХ – поч. ХХ ст., що різняться за стилістичними та регіональними особливостями. Переважна більшість – це сорочки з тих поселень Сумщини, які до 1939 року входили до складу Полтавської, Харківської, Чернігівської губерень. За особливостями крою – сорочки «до уставки», тому мають численні збори біля коміра, що й обумовило зосередження вишивки саме на цій ділянці, а також на уставках, на манжетах, на подолку. Особливості орнаментальних мотивів обумовлені різноманітними вишивальними швами, так званими «техніками», яких в Україні загалом відомо близько ста.
Сорочкам Сумського Полісся притаманна вишивка рахунковими швами («лиштва» в поєднанні з «виколюванням» та мережками) з використанням білих, іноді червоних кольорів. Художній ефект досягається створенням наскрізних художніх композицій із стриманою колірною гаммою.
Ажурне шитво сорочок Роменщини та Недригайлівщини презентується як геометричними поліхромними узорами, так і рослинними мотивами з пишних квітів, ягід та листя, виконаними білими нитками, що чітко прочитується на прозорому сітчастому тлі. Часто бачимо на рукавах та уставках ламані, хвилясті гілки («барвінок», «берізка», «хмелик», «грона винограду», «конюшина», «гречка»), що виконані в техніці «гладь-качалочка».
Для Слобожанських сорочок характерні різноманітні техніки вільного малюнку – тамбур та гладь в червоно-чорному забарвленні з квітковими мотивами мальв, жоржин, півоній, цвіту гороху.
Нині вишиванка переживає піднесення і відродження, вражаючи розмаїттям узорів, величезною кількістю технік. А свято, що сприяє єдності і культурному відродженню нації, покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого українського одягу.
Мол. науковий співробітник Світлана Морозова
